1. Словник української мови у 20 томах

розсоха

РОЗСО́ХА, и, ж.

Розгалуження двох гілок, відростків на дереві.

Біля порога козак прив'язав хортів до розсохи, обвішаної глечиками (П. Панч);

// Місце, де що-небудь розгалужується (звичайно надвоє).

Вони опустились на розсоху граба, одна пташка влетіла в невеличке дупло, випурхнула з нього, пискнула щось і у знайдене сховище пірнула (М. Стельмах);

Біля вершечка найвищого дуба в розсосі чорніло сороче чи вороняче гніздо (Ю. Мушкетик);

// Роздвоєння на кінці якого-небудь предмета.

Була в ній [альтанці] примітивна лавочка, точніше, дрючок на двох розсохах, забитих в землю (В. Гжицький);

* У порівн. Ось і той шлях, від якого розсохою кинулися врозтіч дві вузькі, притрушені листом дороги (М. Стельмах);

Замість жезла лозоходці подеколи використовували розсоху – очищену від кори паличку, за допомогою якої не раз відшукували не лише воду або копалини, а й скарби .. Над такими місцями лоза починає крутитися (з наук.-попул. літ.).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. розсоха — розсо́ха іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
  2. розсоха — див. гілка; підпора Словник синонімів Вусика
  3. розсоха — -и, ж. Розгалуження двох гілок, відростків на дереві, роздвоєння на кінці якого-небудь предмета. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. розсоха — РОЗВИ́ЛКА (стовбура дерева, гілки), РОЗВИ́ЛИНА, РОЗСО́ХА, РОЗГІ́ЛКА, РОЗГІ́ЛЛЯ, РОЗГІ́ЛЕННЯ розм., РОГА́ТИНА розм. Я швидко відшукав потрібну грушу, в розвилці розчахнутих стовбурів, серед листя, прикиданого снігом... Словник синонімів української мови
  5. розсоха — Розсо́ха, -хи, -сі; -со́хи, -со́[і́]х Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  6. розсоха — РОЗСО́ХА, и, ж. Розгалуження двох гілок, відростків на дереві, роздвоєння на кінці якого-небудь предмета. Біля порога козак прив’язав хортів до розсохи, обвішаної глечиками (Панч, Гомон. Словник української мови в 11 томах
  7. розсоха — Розсо́ха, -хи ж. 1) Чаще во мн. ч. розсо́хи. Развилка, развилина, мѣсто, гдѣ что-либо раздвояется, напр. бревно съ вилообразнымъ концемъ, мѣсто, гдѣ расходятся ноги, распутье и пр. Драг. 35. О. 1861. XI. Св. 32. Мнж. 148. Шух. I. 149. 2) мн. Деревянные вилы для навоза. Вх. Зн. 61. ум. розсішка. Словник української мови Грінченка