розсоха

РОЗСО́ХА, и, ж. Розгалуження двох гілок, відростків на дереві, роздвоєння на кінці якого-небудь предмета.

Біля порога козак прив’язав хортів до розсохи, обвішаної глечиками (Панч, Гомон. Україна, 1954, 23);

Була в ній [альтанці] примітивна лавочка, точніше, дрючок на двох розсохах, забитих в землю (Гжицький, У світ.., 1960, 151);

*У порівн. Ось і той шлях, від якого розсохою кинулися врозтіч дві вузькі, притрушені листом дороги (Стельмах, Вел. рідня, 1961, 733);

// Місце, де що-небудь розгалужується (звичайно надвоє).

Вони опустились на розсоху граба, одна пташка влетіла в невеличке дупло, випурхнула з нього, пискнула щось і у знайдене сховище пірнула (Стельмах, І, 1962, 251).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. розсоха — розсо́ха іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
  2. розсоха — РОЗСО́ХА, и, ж. Розгалуження двох гілок, відростків на дереві. Біля порога козак прив'язав хортів до розсохи, обвішаної глечиками (П. Панч); // Місце, де що-небудь розгалужується (звичайно надвоє). Словник української мови у 20 томах
  3. розсоха — Розсо́ха, -хи ж. 1) Чаще во мн. ч. розсо́хи. Развилка, развилина, мѣсто, гдѣ что-либо раздвояется, напр. бревно съ вилообразнымъ концемъ, мѣсто, гдѣ расходятся ноги, распутье и пр. Драг. 35. О. 1861. XI. Св. 32. Мнж. 148. Шух. I. 149. 2) мн. Деревянные вилы для навоза. Вх. Зн. 61. ум. розсішка. Словник української мови Грінченка
  4. розсоха — -и, ж. Розгалуження двох гілок, відростків на дереві, роздвоєння на кінці якого-небудь предмета. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. розсоха — РОЗВИ́ЛКА (стовбура дерева, гілки), РОЗВИ́ЛИНА, РОЗСО́ХА, РОЗГІ́ЛКА, РОЗГІ́ЛЛЯ, РОЗГІ́ЛЕННЯ розм., РОГА́ТИНА розм. Я швидко відшукав потрібну грушу, в розвилці розчахнутих стовбурів, серед листя, прикиданого снігом... Словник синонімів української мови
  6. розсоха — див. гілка; підпора Словник синонімів Вусика
  7. розсоха — Розсо́ха, -хи, -сі; -со́хи, -со́[і́]х Правописний словник Голоскевича (1929 р.)