розсоха

Розсо́ха, -хи, -сі; -со́хи, -со́[і́]х

Джерело: Правописний словник Г. Голоскевича, 1929 р. на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. розсоха — розсо́ха іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
  2. розсоха — див. гілка; підпора Словник синонімів Вусика
  3. розсоха — -и, ж. Розгалуження двох гілок, відростків на дереві, роздвоєння на кінці якого-небудь предмета. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. розсоха — РОЗСО́ХА, и, ж. Розгалуження двох гілок, відростків на дереві. Біля порога козак прив'язав хортів до розсохи, обвішаної глечиками (П. Панч); // Місце, де що-небудь розгалужується (звичайно надвоє). Словник української мови у 20 томах
  5. розсоха — РОЗВИ́ЛКА (стовбура дерева, гілки), РОЗВИ́ЛИНА, РОЗСО́ХА, РОЗГІ́ЛКА, РОЗГІ́ЛЛЯ, РОЗГІ́ЛЕННЯ розм., РОГА́ТИНА розм. Я швидко відшукав потрібну грушу, в розвилці розчахнутих стовбурів, серед листя, прикиданого снігом... Словник синонімів української мови
  6. розсоха — РОЗСО́ХА, и, ж. Розгалуження двох гілок, відростків на дереві, роздвоєння на кінці якого-небудь предмета. Біля порога козак прив’язав хортів до розсохи, обвішаної глечиками (Панч, Гомон. Словник української мови в 11 томах
  7. розсоха — Розсо́ха, -хи ж. 1) Чаще во мн. ч. розсо́хи. Развилка, развилина, мѣсто, гдѣ что-либо раздвояется, напр. бревно съ вилообразнымъ концемъ, мѣсто, гдѣ расходятся ноги, распутье и пр. Драг. 35. О. 1861. XI. Св. 32. Мнж. 148. Шух. I. 149. 2) мн. Деревянные вилы для навоза. Вх. Зн. 61. ум. розсішка. Словник української мови Грінченка