розсоха
РОЗВИ́ЛКА (стовбура дерева, гілки), РОЗВИ́ЛИНА, РОЗСО́ХА, РОЗГІ́ЛКА, РОЗГІ́ЛЛЯ, РОЗГІ́ЛЕННЯ розм., РОГА́ТИНА розм. Я швидко відшукав потрібну грушу, в розвилці розчахнутих стовбурів, серед листя, прикиданого снігом, знайшов потрібні мені папірці і поклав у партизанську поштову скриньку свого листа (Ю. Збанацький); В очі впала невеличка лампа. Вона чаділа на розсосі під земляною стелею (П. Панч); На розгілці лозини сидить і тремтить польова миша (О. Копиленко); Бджоли дзвонять на розгіллях срібних (І. Вирган); Було так тепло і дитинно в той день під шум і крики ґав, коли налякану пташину я на розгілення поклав (В. Сосюра); Юра вмощується в рогатині, немов у кріслі (Ю. Смолич).
Джерело:
Словник синонімів української мови
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- розсоха — розсо́ха іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
- розсоха — див. гілка; підпора Словник синонімів Вусика
- розсоха — -и, ж. Розгалуження двох гілок, відростків на дереві, роздвоєння на кінці якого-небудь предмета. Великий тлумачний словник сучасної мови
- розсоха — РОЗСО́ХА, и, ж. Розгалуження двох гілок, відростків на дереві. Біля порога козак прив'язав хортів до розсохи, обвішаної глечиками (П. Панч); // Місце, де що-небудь розгалужується (звичайно надвоє). Словник української мови у 20 томах
- розсоха — Розсо́ха, -хи, -сі; -со́хи, -со́[і́]х Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- розсоха — РОЗСО́ХА, и, ж. Розгалуження двох гілок, відростків на дереві, роздвоєння на кінці якого-небудь предмета. Біля порога козак прив’язав хортів до розсохи, обвішаної глечиками (Панч, Гомон. Словник української мови в 11 томах
- розсоха — Розсо́ха, -хи ж. 1) Чаще во мн. ч. розсо́хи. Развилка, развилина, мѣсто, гдѣ что-либо раздвояется, напр. бревно съ вилообразнымъ концемъ, мѣсто, гдѣ расходятся ноги, распутье и пр. Драг. 35. О. 1861. XI. Св. 32. Мнж. 148. Шух. I. 149. 2) мн. Деревянные вилы для навоза. Вх. Зн. 61. ум. розсішка. Словник української мови Грінченка