розстібати
РОЗСТІБА́ТИ, а́ю, а́єш, рідше РОЗСТІ́БУВАТИ і рідко РОЗСТЬО́БУВАТИ, ую, уєш, недок., РОЗСТЕБНУ́ТИ, стебну́, сте́бнеш, РОЗСТІБНУ́ТИ, стібну́, сті́бнеш, док., що.
Робити незастебнутим, роз'єднувати що-небудь застебнуте.
– Але ж палить, – скаржиться до Черниша один з його колег, капітан Засядько, розстібаючи комір (О. Гончар);
Полюбувавшись обновою, Петрик враз затих, зітхнув і почав розстібати сорочку (Ю. Збанацький);
Почав [становий] розстібувати мундира, пошарив під ним рукою і витяг із бокової кишені невеличку книжечку в чорній обгортці (Панас Мирний);
Коли ж не стане на Ай-Петрі водить непманок мій Ахмет і зашнуровувать їм гетри або розстьобувать корсет? (В. Сосюра);
Грицько вже розстебнув був шинелю, але .. знову став застібатись (А. Головко);
Андрій розстебнув комір косоворотки, ніби він заважав йому дихати (П. Автомонов);
Зірвала з себе [Лукія] що могла, чоловіка повернула лицем до себе, кожух розстібнула, сорочку зубами розірвала і рану, мокру від крові, зав'язала під рукою (Іван Ле);
Він розстібнув комір своєї широкої сорочки (В. Підмогильний);
// Виймати з петельок (ґудзики, гаплики і т. ін.), розв'язувати, роз'єднувати застібки.
Вівдя поспішно почала розстібати пасок і ґудзики на кофточці (М. Хвильовий);
Рука його тяглася до сумки і то розстібала на ній ремінці, то знову застібала (Ю. Яновський);
Марусі шуміло в голові. З якимось нахабним реготом розстібувала ґудзики і скидала з себе одежу (Г. Хоткевич);
На помості з'явився товариш Григор. У благім пальті він, мабуть, дуже замерз, проте тільки вийшов на ґанок, мерщій одкотив комір, ще й горішній ґудзик біля горла розстебнув (А. Головко);
Хлопець швидко розстібнув пряжки ременів (В. Владко).
Словник української мови (СУМ-20)