розтрата
РОЗТРА́ТА, и, ж.
1. Дія за знач. розтра́тити, розтра́чувати.
Тяжко дітей годувати У безверхій хаті, А ще гірше старітися У білих палатах, – Старітися, умирати, Добро покидати Чужим людям, чужим дітям На сміх, на розтрату! (Т. Шевченко);
Розтрата грошей.
2. Злочинна витрата службовою особою довірених їй грошей, цінностей або іншого майна.
[Дарина:] Гляди мені. Поженимось, а ти влізеш в якусь розтрату. Тільки репутацію мені зіпсуєш (Ю. Мокрієв).
3. Розтрачені гроші, цінності або інше майно.
Спасибі тобі за гроші і за те, що не лаєш нас за святочну розтрату (Леся Українка);
– Звичайно, можна б якось це діло зам'яти. Покрити розтрату готівкою, поїхати самому до начальства, пробачитись, покаятись... (А. Шиян).
Словник української мови (СУМ-20)