розтривожений
РОЗТРИВО́ЖЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. до розтриво́жити.
Розтривожений згадками, косар підіймає з покосу обліплену пелюстками цвіту і травою косу, мантачкою витягує з неї срібний передзвін і так починає косити, що в заростях стихає здивований деркач (М. Стельмах);
Ференц Ліст, того дня збуджений та розтривожений, довго блукав засніженими дніпровськими схилами (з наук.-попул. літ.).
2. у знач. прикм. Приведений у рух, дію, виведений зі стану спокою, нерухомості.
Дід Грицай все сидів на груші і з високості поглядав на розтривожені бджоли, що хмарами вилися нижче од його (І. Нечуй-Левицький);
Гуде, клекотить розтривожена Каховка (О. Гончар);
На житі жалісно зависла чиясь біла хустинка, тихо погойдуючись на розтривожених колосках (М. Стельмах).
3. у знач. прикм. Який перебуває у стані тривоги, неспокою, хвилювання.
Біла стіна хати закопчена, поорана вибухом. Позбігались розтривожені сусіди, стали дошукуватись слідів: один знайшов металеву стружку, інший ручку від гранати (О. Гончар);
Розбурханий і розтривожений, він знову палив цигарки одну за одною (Д. Ткач);
Десь далеко, аж на краю села, валують розтривожені голодні пси (М. Слабошпицький);
// Сповнений тривоги, неспокою, хвилювання (про душу, серце).
Ще якусь хвилину тому його розтривожена душа аж стогнала, потребуючи людського співчуття, а тепер йому самому треба втішити людину (М. Стельмах);
Гризли сумніви розтривожене серце кошового Лиська (Н. Рибак).
Словник української мови (СУМ-20)