розтріпаний
РОЗТРІ́ПАНИЙ¹, а, е.
1. Дієпр. пас. до розтріпа́ти.
Зовні Василь не був таким красивим, як Сашко. У нього звичайне смагляве лице, світло-пшеничне і завжди розтріпане волосся, трохи кирпатий ніс і звичайні собі сірі з полиском синяви очі (Яків Баш);
Летить дараба .. Он за закрутом друга дараба. Якась розтріпана вона, щось мусило статися на ній (Г. Хоткевич);
[Огнєв:] Танковий корпус загинув. А зараз виходить, що буде розтріпана і моя армія (О. Корнійчук);
* Образно. Взагалі настрій якийсь розтріпаний, бо все мушу то розказувати, то показувати всякі речі (Леся Українка);
// у знач. прикм.
Під вікном стояв чималий стіл, на ньому були розкидані книжки та розтріпані зшитки університетських лекцій Настиного брата (Леся Українка);
Волосся йому стирчало, як щетина, і робило його схожим на розтріпаний віник (П. Панч).
2. у знач. прикм. Який розтріпався, розкуйовдився (про волосся); розпатланий.
В дверях з'явився чоловік з розтріпаним волоссям на голові (І. Нечуй-Левицький);
На місці попереднього промовця з'являється другий – з розтріпаною білявою чуприною, з довжелезною бородою (П. Колесник);
// З незачесаним, розкуйовдженим, розпатланим волоссям.
Сива розтріпана циганка гріла коло вогню свої лахмани (М. Коцюбинський);
Пахучою розтріпаною головою дівчина прикипає до намерзлого скла (М. Стельмах);
// Настовбурчений, розшарпаний (про пір'я, шерсть).
Жучка нервово замахала розтріпаним хвостом, лизнула з вдячності повітря й ще раз недовірливо подивилась на Олександра Івановича (Б. Антоненко-Давидович);
// З настовбурченим, розшарпаним пір'ям, шерстю.
– Аж бачимо – з-під даху Два впало горобці, немов грудки з розмаху, Та й покотилися, розтріпані та злі (М. Рильський, пер. з тв. А. Міцкевича);
На сонце нерозумно кряче Розтріпана ворона (М. Гірник).
3. у знач. прикм. Який недбало, неохайно одягнений, має нечепурний вигляд.
Часом щезала [Палагна] з дому і верталася пізно, червона, розтріпана, п'яна неначе (М. Коцюбинський).
РОЗТРІ́ПАНИЙ², а, е, розм.
Дієпр. пас. до розтрі́пати.
Словник української мови (СУМ-20)