розхиляти

РОЗХИЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., РОЗХИЛИ́ТИ, хилю́, хи́лиш, док., що.

1. Відводити в різні боки, відхиляти набік, роз'єднувати що-небудь зімкнуте, з'єднане, дотичне.

Хлопці почали розхиляти бур'ян і вишукувати гніздо (Панас Мирний);

Старенький човен стояв поблизу, розхиливши молоденькі очерета й ситняги (Іван Ле);

// Розставляти, розводити в сторони (руки, ноги, крила).

Лукаш, розпалившись, широко розхиляє їй руки і хоче її поцілувати (Леся Українка);

* Образно. Старий ґанок розхилив свої стовпи внизу, наче розставив од старості ноги, щоб міцніше встояти (І. Нечуй-Левицький).

2. Розкривати, розчиняти (що-небудь закрите, зачинене).

– Дивіться, – каже [Олекса], – тату, які нагороди в Семенка. Розхиляє у нього на грудях халата, а там чотири медалі й орден (І. Муратов);

// Розкривати, розтуляти (очі, уста і т. ін.).

Донька розхилила великі очі (В. Стефаник);

// Розпускати, розгортати (що-небудь згорнуте, стулене).

Стуляють [деякі квіти] свої чашки вдень, щоб сонце не виссало з них пахощів, і розхиляють їх аж вечором (І. Франко).

3. спец. Розсувати, розставляти на певну відстань кінці чого-небудь з'єднаного, скріпленого (циркуля, ножиць і т. ін.).

Розхиляти циркуль.

4. Розпрямляти, розгинати що-небудь зігнуте, нахилене.

Розхиляти спину.

5. Розкидати, простягати широко в сторони.

Дуб розхилив своє гілля.

6. Примушувати сильно колихатися, хитатися; розгойдувати.

Вітер жито розхиляє (Сл. Б. Грінченка).

Словник української мови (СУМ-20)