розхилятися
РОЗХИЛЯ́ТИСЯ, я́юся, я́єшся, недок., РОЗХИЛИ́ТИСЯ, хилю́ся, хи́лишся, док.
1. Хилитися в різні боки, відхилятися набік, роз'єднуватися (про що-небудь зімкнуте, з'єднане, дотичне).
На мить зелення [зелень] розхиляється, і перед очима Петруні стоїть Кошовий (С. Васильченко);
Сонце просвітлює воду, і їх [водорості] видно виразно, до кожного стебельця, наче в акваріумі, а там, де Тоня бреде, вони самі розхиляються перед нею, наче дають їй дорогу (О. Гончар);
* Образно. Туди і сюди розхилившись, чоботи журно дивились – на жовті онучі, на груддя, брилки землі, що зашерхли за ніч, од підошви одлипли (П. Тичина).
2. Розкриватися, розчинятися (про що-небудь закрите, зачинене).
Розхилилися двері;
// Розкриватися, розтулятися (про очі, уста, губи).
Графиня боялася одного, а саме – щоби хто не виявив охоти позіхнути. Та на ту гадку уста її почали розхилятися нервово. Скоренько притулила до них хустку і почала кашляти (Б. Лепкий);
Лице облила блідість, тонкі губи розхилилися і тремтіли нервово (І. Франко).
3. Розпрямлятися, розгинатися.
Олеся вирвала квітку й, не розхиляючись, нюхала її (І. Нечуй-Левицький);
Та йшла Галя, не оглядалася. Жала пшениченьку, не розхилялася (з народної пісні);
Онисія Степанівна витягла голову з скрині й розхилилась на ввесь зріст (І. Нечуй-Левицький).
4. Розкидатися, простягатися широко в сторони.
Тихо шелестіли зелені вершечки ліз, розхиляючись (І. Нечуй-Левицький);
Розхиліться, калинові віти! (Сл. Б. Грінченка);
Стоїть такий бравий будяк.., як яблуня, й рясний, аж розхилився (з переказу).
5. тільки недок. Пас. до розхиля́ти 1–4, 6.
Словник української мови (СУМ-20)