розхитаний
РОЗХИ́ТАНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. до розхита́ти.
– Вітаю вас, вітаю, панове! – закрутився старий Фрідман по хаті, підставляючи одним єдиний стілець, на якого не всякий зважився б сісти, – такий він був старий і розхитаний (П. Колесник);
– В нас є ще такі співаки, як ось Загоруйко, йому ніякі ноти не закон, дисципліна голосу розхитана зовсім... (О. Гончар).
2. у знач. прикм. Який неміцно тримається, хитається; нестійкий, хиткий.
Рипнули старі, розхитані двері, й до хати увійшла Уляна Григорівна (С. Добровольський);
За кілька хвилин солдати, грюкаючи, втягнули до залу кілька розхитаних, обламаних парт (О. Гончар);
У коридорі стояла тиша, гомоніли тільки колеса на розхитаних рейках (П. Панч);
Це вже й не верстат, а розхитаний стіл на чотирьох стояках (Ю. Мушкетик).
3. у знач. прикм., перен. Доведений до стану занепаду; розладнаний, послаблений.
Царизм усіма силами домагався утвердити розхитаний авторитет своєї влади – в'язниці, страти і шибениці були єдиними аргументами проти визвольного руху мас (з мемуарної літ.);
// Слабий від хвороби, ослабне (про сили, здоров'я, нерви і т. ін.).
Виплакавшись, незчувся [Микола], як заснув. Дали себе знати недоспані ночі, і виснажлива праця, і недоїдання, і розхитані нерви (В. Гжицький).
4. у знач. прикм. Неспокійний, розбурханий (про море, хвилі і т. ін.).
Він був як скеля серед розхитаних хвиль, що мали надію спинити на ній свій біг та знайти рівновагу (М. Коцюбинський).
Словник української мови (СУМ-20)