розхожий
РОЗХО́ЖИЙ, а, е, розм.
Признач. для постійного використання, носіння; робочий, буденний.
Чого нема в мене в скрині? Шість сорочок додільних материних .. та дванадцять розхожих, що сама приробила (Ганна Барвінок);
// Признач. для щоденних витрат.
– Тут, – доводжу йому, – розхожі гроші. – Не треба! – мовив становий. Не гроші лічити ми до вас прийшли (Панас Мирний);
// заст. Звичайний, звичний.
То стислі, часом зведені до вигуку, то розгорнуті в своєрідну параболу, забарвлені іронією над звичайною, розхожою логікою, вони [поезії Є. Плужника] діють безвідмовно (з наук. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)