розчепірювати
РОЗЧЕПІ́РЮВАТИ, юю, юєш, недок., РОЗЧЕПІ́РИТИ, рю, риш, док., що, розм.
Розставляти, розсувати що-небудь у сторони (іноді незграбно, криво).
Ступає [пан Гнатковський] злегонька [злегенька], розчепірює .. пальці на руках (Л. Мартович);
Він уявив собі, як смішно було дивитися на його падіння. Летів, мабуть, розчепіривши руки й ноги, як жаба! (В. Собко);
Вона стала враз схожа на хижу птицю, яка от-от злетить і вже розчепірила крила (І. Цюпа);
Смикнув [Коська], а на гачку бичок. Сірий, головатий, розчепірив плавці, упирається (Ю. Збанацький);
// Розкидати, широко розпускати, розпростирати (гілки, коріння і т. ін.).
Шумлять високо над головою пружні верхівки кипарисів, розчепірили кудлаті віти сосни (з газ.);
// Розтягувати, розправляти (одяг, тканину і т. ін.).
Хіба можна було назвати новою сорочкою те мокре, брудне шмаття, яке, розчепіривши, тримав перед собою Матвійко? (О. Донченко);
Дід розчепірив столітні штани – аж засвітилися дірками проти ясного неба (Г. Хоткевич).
Словник української мови (СУМ-20)