розшук
РО́ЗШУК, у, ч.
1. Дія за знач. розшука́ти, розшу́кувати.
Тепер не було вже ніяких сумнівів у тому, що він заблудився .. Провадили розшуки далі (О. Донченко);
Як закінчилась метушня з розшуками дівчат, почали хлопці через вогонь стрибати... (О. Воропай);
Швейк саме збирався на розшук будь-якого пінчера, коли подзвонила якась молода дама і побажала говорити з поручником Лукашем (С. Масляк, пер. з тв. Я. Гашека).
2. юр. Система слідчих та оперативних заходів щодо виявлення злочинця, який зник, викраденого майна і т. ін.
3. тільки одн. Відділ міліції, що займається розкриттям злочинів, запобіганням злочинності і виявленням злочинців.
[Мальванов:] Ми зараз заявимо в розшук, і речі, я певен, знайдуться (І. Кочерга).
△ (1) Ка́рний ро́зшук – те саме, що ро́зшук 3.
– Одного разу нас .. обікрали .. З карного розшуку привезли собаку. Він знайшов наші речі (М. Трублаїні).
Словник української мови (СУМ-20)