розшумітися
РОЗШУМІ́ТИСЯ, млю́ся, ми́шся; мн. розшумля́ться; док.
Сильно і довго шуміти.
Надійшла весна весела, Закипіли в праці села, Розшумілися лани (М. Рильський);
Там, де кров пролито під гарматний грім, розшумілось жито колосом густим (В. Сосюра);
Розшумілися піснями гори й вулиці твої [Києва], і співають разом з нами голосисті солов'ї (І. Гончаренко);
* Образно. Будуть знов казки та небилиці, Розшумляться спогади, мов сад (А. Малишко);
// Голосно кричати, лаятися і т. ін.
Він не хотів розуміти. Розшумівся, як самовар, що ось-ось має збігати (М. Коцюбинський).
Словник української мови (СУМ-20)