розшумітися
РОЗШУМІ́ТИСЯ, млю́ся, ми́шся; мн. розшумля́ться; док.
1. Почати сильно і довго шуміти.
Надійшла весна весела, Закипіли в праці села, Розшумілися лани (Рильський, Урожай, 1950, 40);
Там, де кров пролито під гарматний грім, розшумілось жито колосом густим (Сос., Зел. світ, 1949, 24);
Розшумілися піснями гори й вулиці твої [Києва], і співають разом з нами голосисті солов’ї (Гонч., Вибр., 1959, 113);
*Образно. Будуть знов казки та небилиці, Розшумляться спогади, мов сад (Мал., Звенигора, 1959, 62);
// Почати голосно кричати, лаятися і т. ін.
Він не хотів розуміти. Розшумівся, як самовар, що ось-ось має збігати (Коцюб., II, 1955, 395).
Словник української мови (СУМ-11)