рокотати
РОКОТА́ТИ, очу́, о́чеш, рідше РОКОТІ́ТИ, очу́, оти́ш, недок.
1. Утворювати розкотисті монотонні звуки, рокіт.
Здиблюючи землю, бушував, рокотав ураганний вогонь (М. Стельмах);
Встає народ, гудуть мости, Рокочуть ріки ясноводі!.. (М. Рильський);
В повітрі, рокочучи, йшли літаки... (М. Бажан);
Борис .. глядів на бистро пливучу чисту воду, що стиха рокотіла, б'ючись об каміння (І. Франко);
Недалеко рокотить море (М. Хвильовий);
Кобза .. то охала всіма басами, то знову рокотала (Ю. Мушкетик);
Натруджено рокочучи, вертоліт узяв курс на аеропорт (з газ.);
Десь зовсім близько, зразу за стінами театру, рокотів ще кулемет (Ю. Смолич);
* Образно. Навіть зараз, коли на серці в нього зовсім неспокійно, душа його рокоче всіма своїми могутніми струнами (О. Полторацький).
2. Лунати, звучати (про рокітливі звуки).
За вікном гриміли, завивали і рокотали зенітні постріли (Ю. Яновський);
Старий Степовий погодився переселитися під Львів заради доньки. Дзвони, що так часто рокотали над Львовом, .. не обходили його (Г. Колісник);
Співа Кобзар, вдивляючись незрячим поглядом у далечінь. Торкає струни, і ті рокочуть, ніби вони живі... (Василь Шевчук);
Грім так і рокотить, а блискавка аж очі палить! (Г. Квітка-Основ'яненко);
Суворо, майже на монотоні, рокотав баритон актора [П. К. Саксаганського] (з мемуарної літ.);
Ввічливий і приємний чоловічий голос рокотів привітно і навіть трохи поштиво (В. Собко);
// безос.
Розпочалася артилерійська канонада .. “Го-ооо-о-о, гоо-о-о-о”, – рокотало понад лісами і перекочувалося з краю в край (Григорій Тютюнник).
3. Говорити, співати, сміятися низьким, розкотистим голосом.
– Замовч. Ані писни, – глухо рокотів на нього Бовдюг (Григорій Тютюнник).
(1) Рокота́ти сла́ву кому, уроч. – прославляти, оспівувати кого-небудь.
Славу народові .. рокочуть його [Дніпра] світлі, його вільні, його щасливі хвилі (М. Рильський).
Словник української мови (СУМ-20)