рокотати

РОКОТА́ТИ, очу́, о́чеш, рідше РОКОТІ́ТИ, очу́, оти́ш, недок.

1. Утворювати розкотисті монотонні звуки, рокіт.

Здиблюючи землю, бушував, рокотав ураганний вогонь (М. Стельмах);

Встає народ, гудуть мости, Рокочуть ріки ясноводі!.. (М. Рильський);

В повітрі, рокочучи, йшли літаки... (М. Бажан);

Борис .. глядів на бистро пливучу чисту воду, що стиха рокотіла, б'ючись об каміння (І. Франко);

Недалеко рокотить море (М. Хвильовий);

Кобза .. то охала всіма басами, то знову рокотала (Ю. Мушкетик);

Натруджено рокочучи, вертоліт узяв курс на аеропорт (з газ.);

Десь зовсім близько, зразу за стінами театру, рокотів ще кулемет (Ю. Смолич);

* Образно. Навіть зараз, коли на серці в нього зовсім неспокійно, душа його рокоче всіма своїми могутніми струнами (О. Полторацький).

2. Лунати, звучати (про рокітливі звуки).

За вікном гриміли, завивали і рокотали зенітні постріли (Ю. Яновський);

Старий Степовий погодився переселитися під Львів заради доньки. Дзвони, що так часто рокотали над Львовом, .. не обходили його (Г. Колісник);

Співа Кобзар, вдивляючись незрячим поглядом у далечінь. Торкає струни, і ті рокочуть, ніби вони живі... (Василь Шевчук);

Грім так і рокотить, а блискавка аж очі палить! (Г. Квітка-Основ'яненко);

Суворо, майже на монотоні, рокотав баритон актора [П. К. Саксаганського] (з мемуарної літ.);

Ввічливий і приємний чоловічий голос рокотів привітно і навіть трохи поштиво (В. Собко);

// безос.

Розпочалася артилерійська канонада .. “Го-ооо-о-о, гоо-о-о-о”, – рокотало понад лісами і перекочувалося з краю в край (Григорій Тютюнник).

3. Говорити, співати, сміятися низьким, розкотистим голосом.

– Замовч. Ані писни, – глухо рокотів на нього Бовдюг (Григорій Тютюнник).

(1) Рокота́ти сла́ву кому, уроч. – прославляти, оспівувати кого-небудь.

Славу народові .. рокочуть його [Дніпра] світлі, його вільні, його щасливі хвилі (М. Рильський).