рокотати

БАСИ́ТИ розм. (говорити, співати, сміятися басом); РОКОТА́ТИ (РОКОТІ́ТИ рідше) (низьким, розкотистим голосом). — Ей ти, носатий, купи у мене зайця! — басив з середини молодий голос (М. Коцюбинський); — Замовч. Ані писни, — глухо рокотів на нього Бовдюг (Григорій Тютюнник).

ГРИМІ́ТИ (про грім — утворювати гучний, різкий звук), ГРИМОТА́ТИ підсил., ГРИМОТІ́ТИ підсил., ГУРКОТА́ТИ підсил., ГУРКОТІ́ТИ підсил., ГРИМКОТІ́ТИ підсил. розм., ГУ́РКАТИ розм., ГУРЧА́ТИ розм., ГРЮКОТА́ТИ підсил., ГРЮКОТІ́ТИ підсил. розм., ГРЮ́КАТИ розм., ГРЯ́КАТИ розм.; ТОРОХТІ́ТИ, ТАРА́ХКАТИ розм., ТАРАХКОТІ́ТИ підсил. розм., ТРА́ХКАТИ розм., ТУРКОТА́ТИ, ТУРКОТІ́ТИ розм. (розкотисто); СТУГОНІ́ТИ, РОКОТА́ТИ, РОКОТІ́ТИ розм. (одноманітно, притишено); ВИГРИМЛЯ́ТИ розм. (з інтервалами). — Док.: гри́мнути, гримону́ти, гу́ркнути, грю́кнути, грюкону́ти підсил. гря́кнути, торо́хнути, тара́хнути, тра́хнути. Гримів, торохтів грім (Г. Квітка-Основ'яненко); (Петро Чалий:) Грім гримотить, дощ шумить (М. Костомаров); Далеко десь, неначе під землею, Грім гуркотав (І. Франко); Грім гуркотів безперестанку (І. Нечуй-Левицький); А другий грім — другим ще далі гримкоче (П. Тичина); Громом за горою гуркає пітьма (С. Голованівський); Грім гурчав, аж брязкотіли шиби (Панас Мирний); Грюкоче десь ще грім, А вже сонце мир весь буде Пишним сяєвом своїм (І. Манжура); Блискавиці над горою, грім за гаєм грюка (В. Сосюра); Шугали блискавки і грякали громи (С. Чорнобривець); Хмара насунула ближче, в хаті стемніло, десь тарахнув грім (Л. Яновська); От блискавка блисне і грім як не трахне! (І. Франко); Десь вдалині глухо туркоче, вигримля грім, спалахнуть блискавиці (К. Гордієнко); Десь в тій стороні, де Дніпро, стугонить грім (І. Цюпа); Грім так і рокотить, а блискавка аж очі палить (Г. Квітка-Основ'яненко). — Пор. 1. ба́хнути.

ГУРКОТА́ТИ (створювати гуркіт), ГУРКОТІ́ТИ, ГРИМІ́ТИ, ГРИ́МАТИ, ГРИМОТА́ТИ, ГРИМОТІ́ТИ, ГРЮ́КАТИ, ГУ́РКАТИ розм., ГУРЧА́ТИ розм., ГРЮКОТА́ТИ підсил. розм., ГРЮКОТІ́ТИ підсил. розм., ГУ́КАТИ розм., ГОРГОТА́ТИ розм., ГОРГОТІ́ТИ розм., ГРЯ́КАТИ розм.; РОКОТА́ТИ, РОКОТІ́ТИ (монотонно); ВИГРИМЛЯ́ТИ розм., ВИГРИ́МУВАТИ розм. (з інтервалами). — Док.: гу́ркнути, гри́мнути, гримону́ти, грю́кнути, грюкону́ти, гу́кну́ти, гря́кнути, гря́нути. Ритмічно, невтомно гуркоче конвеєр, і здається, що мчить на всіх парах казковий підземний поїзд (О. Донченко); Гриміли на вулиці мотори, скреготало залізо гусениць (П. Загребельний); Гармати гримають над морем (І. Гончаренко); Поїзд стогне в дорозі, гримоче за соту верству (Я. Шпорта); На широкій вулиці все кудись поспішають візники, грюкають далекі трамваї (Г. Епік); Гармати гуркали від краю до краю, і чим далі в поле, то їхні залпи зливались в єдиний потужно-тремтливий гул (О. Гончар); Тонко, по-комариному гуде електромотор, гурчить лебідка зубчатками (І. Волошин); Млин мій ходором іде І грюкоче, і гуде (Я. Щоголів); Гукають паровози за гаєм голубим (В. Сосюра); У млині якось змовкли всі. Лише ґорґотів камінь (А. Головко); Один за одним стали грякати в порту важкі снаряди (О. Гончар); Грянув барабан, мов о стінку горохом сипнув (І. Франко); Розтинаючи землю плугами, напружено рокочуть трактори (І. Волошин). — Пор. 1. ба́хнути, 1. гуді́ти, 1. сту́кати, 1. торохті́ти.

ЛУНА́ТИ (про звуки — поширюватися в просторі, ставати чутним), ЛИ́НУТИ поет., ЛЕТІ́ТИ, ЛИ́ТИСЯ, НЕСТИ́СЯ, ПІДНО́СИТИСЯ, ТЕКТИ́, ІТИ́ (ЙТИ́), ПЛИСТИ́, ПЛИВТИ́, ПЛИ́НУТИ, УДАРЯ́ТИ (ВДАРЯ́ТИ) підсил., РОЗРИВА́ТИСЯ підсил., РОЗТИНА́ТИСЯ підсил., ВИРИВА́ТИСЯ, ПІДІЙМА́ТИСЯ (ПІДНІМА́ТИСЯ) (перев. зі сл. голос, гомін, спів і т. ін.); РОЗНО́СИТИСЯ, ПРОНО́СИТИСЯ тільки 3 ос. (миттю розноситися), ЛІТА́ТИ, РОЗТІКА́ТИСЯ, РОЗХО́ДИТИСЯ (РОЗІХО́ДИТИСЯ рідко), РОЗЛЯГА́ТИСЯ, РОЗСТЕЛЯ́ТИСЯ, РОЗСТЕ́ЛЮВАТИСЯ, РОЗКО́ЧУВАТИСЯ, РОЗДАВА́ТИСЯ рідше, РОЗПОЛО́НЮВАТИСЯ рідше (в різні боки); РОКОТА́ТИ (РОКОТІ́ТИ рідко) (про рокітливі звуки); ПРОРІ́ЗУВАТИ, ПРОРІЗА́ТИ, ПРОНИ́ЗУВАТИ, ПРОТИНА́ТИ (несподівано різко лунати, порушуючи тишу); ПРОРИВА́ТИСЯ (долаючи шумовий бар'єр, ставати чутним); ПРОБІГА́ТИ, ПРОКО́ЧУВАТИСЯ (раптово виникаючи, поширюватися); РОЗЛУ́НЮВАТИ (поширюватися луною); ПА́ДАТИ розм. (перев. про різкі, уривчасті звуки). — Док.: пролуна́ти, поли́нути, полеті́ти, поли́тися, понести́ся, піднести́ся, потекти́, піти́, поплисти́, попливти́, уда́рити (вда́рити), розірва́тися, розітну́тися, ви́рватися, підійня́тися (підня́тися), рознести́ся, пронести́ся, розтекти́ся, розійти́ся, розлягти́ся, розстели́тися, розкоти́тися, розда́тися, розполони́тися, прорі́зати, прониза́ти, протну́ти, протя́ти, проляща́ти, прорва́тися, пробі́гти, прокоти́тися, упа́сти (впа́сти). Пісня лунала широко і бурхливо, як молода повінь (О. Гуреїв); Лине пісня в гаю солов'їна (В. Сосюра); Летів — розлягався той (батьків) вигук аж у край на Ланове, на Ставище (Є. Кротевич); Не хотілося їй зараз нічого, крім одного, — щоб пісня не кінчалась ніколи, щоб лилася й лилася отак, як вічна молодість, як її невгасиме перше кохання... (О. Гончар); Звуки дзвінків на хребті коня неслись далеко в глуху глибінь лісу й там десь ніби губились (О. Кобилянська); За місто, за села, за труд стариків Весільний, веселий підноситься спів (П. Усенко); І пісня текла, мов дзюрчання ключа (В. Бичко); Регочеться мій друг, і луна йде коридорами, як у лісі (Ю. Яновський); Мелодія пливла над сонними дахами, і дивно було чути її цієї темної ночі (О. Донченко); Хвильки звуків пливуть у дзвінкій тиші долини (С. Чорнобривець); Пісня розлягається. Всі люди збираються в одну купу і зазирають за кон, звідкіля плине пісня (І. Карпенко-Карий); От вдаряє акорд.., зразу стає спокійно і затишно (Ю. Смолич); За плечима у юрми билось і розривалось голосіння Маланки та плач жіночий (М. Коцюбинський); З того часу двічі на день над глибокою балкою розтинався голосний шкільний дзвоник (В. Кучер); З самого глибу душі виривається пісня і так любо ллється, так виливається поволі (Панас Мирний); І мідний роздільний дзвін розноситься вгорі, відраховуючи секунди, надаючи їм незвичайної ваги і значимості (Ю. Яновський); Нестямний крик пронісся над пасікою і помчався у ліс (Панас Мирний); Долинами пісня літає (Ю. Яновський); А з дверей троїцької церкви.. розтікався прекрасний християнський спів (М. Стельмах); То не срібний дзвоник дзвонить, то її (Галі) голос розходиться по двору (Панас Мирний); Розлягаються тії хори по хуторі і линуть далеко-далеко, в степ розлогий, перебивають один другого, то спільно лунають (Леся Українка); Чужим, далеким смутком розстелявся голос, тремтів невідомими сльозами-іскрами (С. Васильченко); О шостій годині, з першими вибухами в скелях, що гучною луною розкочувались по околицях, він ішов до котлована (Г. Коцюба); Щось важке упало, стукнуло — роздалася луна навкруги... (Панас Мирний); Пісня лине від серця .. Мов весняна ріка, розполонилися голоси (К. Гордієнко); На млинах вода шумить, стогне, рокоче... (Панас Мирний); Глядів (Борис) на бистро пливучу чисту воду, що стиха рокотіла, б'ючись об каміння (І. Франко); Час од часу тишу ночі прорізував хрускіт крижин, що ламалися на залізних хребтах передмостових "сторожів" (А. Шиян); Раптом ясний ранок пронизав дитячий розпачливий, обурений лемент (С. Васильченко); Ніч протинають залпи, крики... (В. Сосюра); Чистий дівочий сопрано, мов золотою ниткою, прорізав оксамитно чорну тишу (Дніпрова Чайка); Раптом крізь шум заводу проривається зойк (І. Микитенко); Грім пробігає над головами юнаків, блискавки яскравішають (В. Бабляк); Наче й тихі стояли дуби та клени і ясени, а все ж над лісом прокочувався таємничий, лякаючий шепіт (А. Шиян); Вийде, бувало, хтось із хати у літню чи в осінню ніч і чує, як далеко-далеко в полі пісня розлунює... (С. Олійник); З туману, як з хмари, плив голос і падав між люди (М. Коцюбинський); Дзвони несподівано впали (М. Коцюбинський). — Пор. доно́ситися.

I. ШУМІ́ТИ (видавати, утворювати шум), ШУМУВА́ТИ рідше, ГОМОНІ́ТИ, РОКОТА́ТИ. Це була звичайна липа. Старезна, дуплиста й порохнява липа. І це вона заставила зеленою короною небо й шуміла (І. Багряний); Ішов міський вечір: фаркали ліхтарі, шумувало на тротуарах (М. Хвильовий); Тиша. Тільки чути, як десь за стіною схлипує піаніно, а за вікном гомонить місто (Ю. Мушкетик); Поліський ліс, як спів Бояна, Рокоче гнівно, войовниче (В. Мордань). — Пор. I. 1. шум.