ружа
РУ́ЖА, і, ж., діал.
1. Троянда.
Буйними кущами росли тут жоржини, слалась по землі красоля, тягнулися до сонця рясні стебла руж (А. Шиян);
Рве [дівчинка] і ружу, й незабудки, І любисток молодий (Я. Щоголів);
Ота красна, як ружа, молода дівчина пішла і копала своїми білими руками ту кам'яну тверду гору (з легенди);
* У порівн. Посмішка вибухнула в неї на лиці, розквітла, мов червона ружа (П. Загребельний).
2. діал. Рожа.
Зелені ружі кричать сторото. Скриплять щоночі старі ворота (Л. Костенко).
Словник української мови (СУМ-20)