ружа
РУ́ЖА, і, ж., діал. Троянда.
Буйними кущами росли тут жоржини, слалась по землі красоля, тягнулися до сонця рясні стебла руж (Шиян, Баланда, 1957, 144);
Рве [дівчинка] і ружу, й незабудки, І любисток молодий (Щог., Поезії, 1958, 412);
*У порівн. Посмішка вибухнула в неї на лиці, розквітла, мов червона ружа (Загреб., Спека, 1961, 90).
Словник української мови (СУМ-11)