рутити
РУ́ТИТИ, ру́чу, ру́тиш, недок., діал., ірон.
Міцно й багато спати.
– Доки йому рутити? Ще мало спав? Однаково виспиться – та й піде на всю ніч, – зморщивши свої біляві брови, мовила пані (Панас Мирний);
Ходімо його збудимо. Доки він, бісова п'яниця, буде рутити (Панас Мирний).
Словник української мови (СУМ-20)