рутити
РУ́ТИТИ, ру́чу, ру́тиш, недок., діал., ірон. Міцно й багато спати.
— Доки йому рутити? Ще мало спав? Однаково виспиться — та й піде на всю ніч,— зморщивши свої біляві брови, мовила пані (Мирний, III, 1954, 157).
Словник української мови (СУМ-11)