ручитель
РУЧИ́ТЕЛЬ, я, ч., розм.
Поручник; гарант.
Привів ручителів, підписали-м си у нотаря, але з сотки тринаціть левів обірвали (В. Стефаник);
За професією, я майстер корабельного будівництва, але закон вимагав, і я на це погодився, перебути рік у мого ручителя. Я став автомеханіком спочатку помічним, а згодом фаховим (У. Самчук).
Словник української мови (СУМ-20)