різно
РІ́ЗНО, присл.
1. Неоднаково, по-різному.
[Магістр:] Ви, майстре Річарде, дивіться ширше. Ваш кругозір тісний. [Річард:] Магістре, ні, ми просто різно дивимось: я – вгору, а ви – навколо себе (Леся Українка);
Умів [Захар] з кожним чоловіком балакати різно, .. то якось масляно, то гостро, коротко, довго, уперто (Грицько Григоренко);
Коли приходив хто і питався: “Що це за молодичка?”, ґаздиня відповідала різно: одним казала, що се з Білоберезки жінка, другим – що з Річки, як кому (Г. Хоткевич).
2. Різноманітно, по-всякому.
– От, бігма, не зачіпав би, – думав він собі не раз, – хоч нехай би й різно називала (Леся Українка);
Входять озброєні, хто з гвинтівками, хто з берданками, різно одягнені чоловік п'ятнадцять (О. Корнійчук).
3. У різні сторони, порізно.
Та ой, ви, тучі громовії, розійдіться різно, – Та прийди, прийди, мій миленький, хоч не рано – пізно (з народної пісні);
Їдуть, їдуть, врешті бачать, – Три дороги розійшлися, Тут розстались три старшини, Кожний різно подалися... (Леся Українка);
// Окремо, не разом.
Цілий день вони робили – зрідка укупі, в одній господі, сливе завсіди різно, по різних господах (Марко Вовчок);
– Ми не довго будемо різно; там год – як часиночка... Бачите, я не жалкую за вами... бо скоро побачимось (Г. Квітка-Основ'яненко).
Словник української мови (СУМ-20)