різнути
РІЗНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., кого, що і без прям. дод.
1. Однокр. до рі́зати 1–3, 5–13.
Іван взяв хижака лівою рукою за довгу зубасту морду .. і легко різнув ножем по м'якій сріблястій шиї (П. Колесник);
Крізь голе галуззя вдалині різнув очі свіжою синню великий, під бляхою, дім Варчуків, неначе втиснутий у вигнуте півколо лісу (М. Стельмах);
В залі затихло. Музика різнула мазура. Серця всім підстрибнули живим сріблом (І. Микитенко);
– Та коли б! – гірко промовила та [Христя]. – Що коли б? – спитався Кирило. – Утопитись? – Атож! – різнула Христя, утираючи сльозу (Панас Мирний).
2. фам. Сильно вдарити кого-небудь.
Погнавшись за Грицьком, він замахнувся лозиною, щоб влучити по плечах, а різнув по уху [вуху] (С. Васильченко).
◇ (1) Різну́ти ву́ха (д) див. рі́зати;
(2) Різну́ти ву́хо (д) див. рі́зати;
Як (мов, ні́би і т. ін.) хто різну́в (різону́в, кольну́в, шпигону́в і т. ін.) [ноже́м (серпо́м)] [у се́рце (по се́рцю)] див. хто¹.
Словник української мови (СУМ-20)