рінь
РІНЬ, РИНЬ, і, ж.
1. Великозернистий пісок, гравій, галька і т. ін.
По всій рівнині розкидані намети бранців. Голі діти шукають скойок в ріні та сухого баговиння на паливо (Леся Українка);
З горішнього поверху вели двері на величезну веранду, чисто заасфальтовану й посипану рінню (О. Копиленко);
Дем'ян не колупав баласт під шпалами – земля промерзла надто глибоко, він вигрібав тесаком сипку ринь з-під самої рейки (Ю. Смолич).
2. Берег або дно річки з великозернистого піску, гравію, гальки і т. ін.
За нею [річкою] на широкій ріні розсілося гарне, велике і порядне село Гошів (І. Франко);
Я на руці тій бачив Жили блакитних рік: Волзькі високі хвилі, Дону злотисту ринь (А. Малишко).
Словник української мови (СУМ-20)