рішуче
РІШУ́ЧЕ, присл.
1. Присл. до рішу́чий 1, 2, 4.
[Адмірал:] У нього вчитись треба, як діяти рішуче і точно (О. Корнійчук);
Дійсно, окрилений дядьковим листом, Павло твердо вирішив, нарешті, рішуче поговорити з Людмилою (А. Головко).
2. розм. Зовсім, цілком.
Маріцца рішуче перемінилася в відносинах до неї (М. Коцюбинський);
Рішуче помилково він потрапив до сутани; йому далеко більше до лиця була б якщо не кольчуга, то, в усякому разі, плащ народного трибуна (Г. Хоткевич);
Два запорожці рішуче розійшлися в поглядах (О. Довженко);
// Без сумніву, безперечно.
Ні, він [син хазяйки] рішуче має до нас симпатію, що видко з його обличчя (М. Коцюбинський).
3. Категорично, твердо, не вагаючись.
– Ні, я звідси не піду, поки мені до копієчки не буде заплачено, – рішуче одказав Омелько... (Панас Мирний);
Була така думка, щоб Абдулаєва взагалі перевести в роту постачання. Але він від цього рішуче відмовився (Григорій Тютюнник).
Словник української мови (СУМ-20)