саботаж
САБОТА́Ж, у, ч.
1. Навмисний зрив роботи, який виявляється у прямій відмові від неї або у недбалому, несумлінному її виконанні.
Щирою любов'ю, щирою ласкою й веселістю, мої панове! Ніякого опору, ніякого саботажу, виконувати всі розпорядження, слухатись усяких безглуздих і жорстоких наказів Зносити село? Будь ласка! (В. Винниченко);
Боротьба наших патріотів на зайнятій фашистами території мала найрізноманітніші форми – від масових актів саботажу до сміливих операцій бойових груп і загонів (з публіц. літ.);
Партизанська боротьба в цей час мала різні вияви – від саботажу до диверсій, однак рух Опору в Україні ще не набрав тієї сили, яку він мав у 1943–1944 роках (з газ.).
2. чого. Прихована протидія здійсненню чого-небудь.
– Навчені досвідом минулої осені, німці [фашисти] прикладуть усіх сил, щоб не допустити до саботажу весняної кампанії (Д. Бедзик);
Вочевидь, подвійний стандарт застосовуватиметься доти, допоки світ не надасть однозначного планетарного звучання новому моральному імперативу: “права і людині, і націям”. І поки цього не відбудеться, доти годі сподіватися, що припиняться зазіхання на нашу історію, церкву, саботаж української мови як державної (з газ.);
Ну, так – професор Кранц, одне слово, пропонує “тихий опір”, саботаж. А там, поза Берліном, чорно-жовті “визвольники” вже проводять смертоносні кордони, вже займають усі склади зброї, розставляють варти (В. Винниченко);
Ми бачимо наявність орієнтації членів уряду на різні угруповання, внутрішні інтриги, елементи саботажу з боку тих чи інших сегментів істеблішменту, звинувачення, які не мають підстав (з газ.).
Словник української мови (СУМ-20)