саботаж
САБОТА́Ж, у, ч.
1. Навмисний зрив роботи, який виявляється у прямій відмові від неї або у недбалому, несумлінному її виконанні.
Після революції 18 березня частина чиновників утекла у Версаль, а ті, що залишились, зустріли, нову владу саботажем (Нова іст., 1957, 13);
Боротьба радянських патріотів на зайнятій фашистами території мала найрізноманітніші форми, починаючи від масових актів саботажу і кінчаючи сміливими операціями бойових груп і загонів (Ком. Укр., 5, 1965, 30).
2. чого. Прихована протидія здійсненню чого-небудь.
— Навчені досвідом минулої осені, німці [фашисти] прикладуть усіх сил, щоб не допустити до саботажу весняної кампанії (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 80).
Словник української мови (СУМ-11)