самопас
САМОПА́С¹, а, ч., діал.
Той, хто пасе свою худобу окремо, не в спільному стаді.
Ми самопаси, бо кожен з нас сам свої коні пасе (Сл. Б. Грінченка).
САМОПА́С², присл., розм.
1. Без пастуха.
Про гусей він не дбав зовсім, і вони ходили самопас (І. Франко).
2. перен. Без нагляду.
– Самопас я ріс, пустий хлопак (І. Франко);
В цей час виховання одбувалось, звичайно, “самопас” – під єдиним доглядом жаркого сонця (С. Васильченко);
В Славка зовсім попсувався [пес]. Ходив самопас, мало держався хати (Л. Мартович);
// Стихійно, без керівництва; самопливом.
Тепер не треба пускати керівництва з рук, не треба давати справі йти самопас, треба направляти її на бажані рейки й повертати хід речей в необхідному напрямі (Г. Хоткевич).
Словник української мови (СУМ-20)