самотужки
САМОТУ́ЖКИ, присл.
Без сторонньої допомоги, керівництва, підтримки і т. ін.; самостійно.
Статуї великі, запрігшись, возить [раб] самотужки (Леся Українка);
Дядьки притягли її сюди самотужки: поранених коней довелося випрягти (О. Гончар);
Тут його Олександр зняв з коня і допоміг дійти до ліжка, бо самотужки він уже не міг і кроку ступити (В. Гжицький);
Лариса Петрівна не вчилася в школі, вона самотужки здобула різнобічну освіту (з газ.).
Словник української мови (СУМ-20)