самохіть

САМОХІ́ТЬ, присл.

1. З власної волі, без примусу; добровільно.

[Тірца:] Хто раб? Хто подоланий? Тільки той, хто самохіть несе ярмо неволі (Леся Українка);

Від нашої руки не втече ні один, хто піде самохіть на службу до катів, хто їм співчуватиме (В. Еллан-Блакитний).

2. Усупереч власній волі; несвідомо, мимоволі.

Казати, чи не казати, то вже своя воля, а подумати, то думка наперед не питається, а самохіть навертається (Марко Вовчок);

Він гримнув на жінку .. Руки самохіть стиснулись в кулаки (М. Коцюбинський);

Самохіть роїлись у голові спогади (І. Рябокляч).

Значення в інших словниках

1. самохіть — самохі́ть прислівник незмінювана словникова одиниця  Орфографічний словник української мови
2. самохіть — пр., добровільно, без примусу, з власної волі, охотою; (проти волі) мимоволі, підсвідомо.  Словник синонімів Караванського
3. самохіть — див. добровільно; мимоволі  Словник синонімів Вусика
4. самохіть — присл. 1》 З власної волі, без примусу; добровільно. 2》 Усупереч власній волі; несвідомо, мимоволі.  Великий тлумачний словник сучасної мови
5. самохіть — МИМОВО́ЛІ (без певного наміру; всупереч власній волі), МИМОВІ́ЛЬНО, НЕВІ́ЛЬНО, МИМОХІ́ТЬ, ПОНЕВО́ЛІ розм., МИМОВІ́ЛЬ розм., НЕДОБРОХІ́ТЬ заст.  Словник синонімів української мови
6. самохіть — САМОХІ́ТЬ, присл. 1. З власної волі, без примусу; добровільно. [Тірца:] Хто раб? Хто подоланий? Тільки той, хто самохіть несе ярмо неволі (Л. Укр.  Словник української мови в 11 томах
7. самохіть — Самохіть нар. = самохіттю. К. ЧР. К. Бай. 12. Як таки самохіть свою душу морити. Борз. у. Самохіть підставить під ярмо шию. Мир. ХРВ. 95.  Словник української мови Грінченка