самітник
САМІ́ТНИК, рідше САМО́ТНИК, а, ч.
1. Релігійний фанатик, який живе у відлюдному місці – в пустелі, печері тощо; пустельник; відлюдник.
– Зараз я подібний до нещасного самітника, який блукає в пустелі і, помираючи від спраги, лиже солонці й каміння сухим язиком (І. Волошин);
* У порівн. Він жив, як самітник;
// у знач. присл. самі́тником. Відлюдно; не спілкуючись ні з ким; як самітник.
Сороковий рік життя, так як і тридцять дев'ятий, і тридцять восьмий, починатиму зовсім інакше. Відлюдьком, самітником (І. Франко);
Поет народу – син народу – Йде навстріч ворогам своїм, Йде не самітником безплодним [безплідним], Протухлим в цвілій самоті, – Іде він речником народним, Упевненим в своїй путі (М. Бажан);
– Ось у цій тиші прожив я самітником два роки, – не без самозадоволення повчає професор своїх вихованців (О. Довженко).
2. перен. Той, хто живе самітно або тримається осторонь від інших людей; відлюдько.
В житті не був Іван Іванович ні самотником, ні диваком-учителем, для якого не існує нічого, опріч його школи. Він любив хороше товариство (М. Рильський);
– Я дозволю собі запросити вас до моєї господи .. Буду безмірно радий, коли в мою скромну хату мисливця і самітника ступите ви (Н. Рибак).
Словник української мови (СУМ-20)