сварити
СВАРИ́ТИ, сварю́, сва́риш, недок., кого, що.
1. кого, на кого і без дод. Різкими, образливими словами висловлювати невдоволення, осуд, докори; лаяти.
Попадя зайшла у кухню та й почала сварити наймичку (Л. Мартович);
Даремно пані Олімпія гнівалася і сварила на неї (І. Франко);
Дід іще дужче набурмосився, а стара стала його сварити (Ю. Яновський);
// Докоряючи за щось погане, хибне, засуджувати; корити.
Недарма Ви мене сварите за мій темний та безладний лист, бо, як собі пригадую, він справді вийшов у мене зовсім неподобний (Леся Українка);
Орися ловила комах і напихала пташенятам в ненажерливі пельки. Тимко сварив її за це, говорячи, що пташина “чує людський дух” і покине гніздо (Григорій Тютюнник).
2. кого з ким. Викликати сварку між ким-небудь; сприяти загостренню взаємин.
Панівні реакційні кола та їх буржуазні уряди, вірні давньому принципові – розділяй і владарюй, – сіяли національну ворожнечу і розбрат, намагалися сварити народи між собою, ще далі посилюючи соціальний і національний гніт (М. Рильський);
Костянтин у своїх трактатах доводив одне: треба сварити болгар з русами (С. Скляренко).
Словник української мови (СУМ-20)