сватач
СВА́ТАЧ, а, ч., розм.
1. Той, хто сватається.
Перший сватач був син статечної попівської родини. Родичі були раді його сватанню, і дівчина не мала що йому закинути (Н. Кобринська);
Серед того гамузу (так звав Майдан усіх, що залицялися до Хими) Андрій Коваль посідав чільне місце. Поштові чиновники, телеграфісти та й приїжджі сватачі... Ніхто не міг так заспівати, як Андрій (Я. Качура).
2. Те саме, що сват¹ 1.
Приготувалися сватачі в дорогу, а з молодим рушило й військо, аби родина нареченої одразу побачила, що царський син (В. Королевич).
Словник української мови (СУМ-20)