свист
СВИСТ, у, ч.
1. Різкий, високий звук, утворюваний сильним видиханням повітря крізь стулені зуби або губи, а також за допомогою свистка; дудки і т. ін.
Кирило Тур вийшов із хати і почав звати свистом свого коня з гаю (П. Куліш);
Дітлахи-пастушки з вереском і свистом вибігали навперейми машині (Ю. Смолич);
// Такі звуки як вияв осуду або схвалення кого-, чого-небудь.
Він схопив тачку .. і під регіт та привітальний свист викотив за ворота (Ю. Яновський);
У залі знову знявся шум. Оплески і пронизливий свист, вигуки обурення (А. Головко);
// Свистячий призвук, що утворюється під час утрудненого дихання, кашлю і т. ін.
Щось мало бути цікаве в театрі, бо люди йшли .. Плили скрізь сани, дихали коні з свистом і з храпом і обкидали снігом (М. Коцюбинський);
Весь у вогні лежав [Ант] на помості, з грудей його виривались хрипи й свист, часом він заходився від кашлю (С. Скляренко).
2. Звук, який видають деякі птахи й тварини.
Вилізла вона [черепаха] на сухеньке та й свистить. Свист був .. противний (Панас Мирний);
Спів цикади дзвінкий перейшов в тихий свист (Леся Українка);
Тоскний свист у порожнім лісі, і пташиний колючий свист (В. Стус);
Десь у далечині почувся мелодійний свист кроншнепа (Олесь Досвітній);
У травні весь ліс солодко гримів від солов'їного тьохкання й свисту (О. Донченко).
3. Різкий, високий звук, утворюваний повітрям або парою, що вириваються через вузький отвір.
Гук, свист од машин, шум води під помостом, свист од паровиків, це все так заглушило її, що вона боялася йти далі (І. Нечуй-Левицький);
У всі щілини й дірки [паровоза] з шумом і свистом б'є пара (В. Еллан-Блакитний).
4. Звук, утворюваний швидким рухом предмета, що розсікає повітря.
У повітрі наростаючий свист снаряда. – Ложись [лягай], – шепче Абдулаєв, і вони з Тимком падають у сніг (Григорій Тютюнник);
Рідко лунали постріли. Свист щабель дзвенів у повітрі пронизливо і нескінченно (Н. Рибак);
// Звук, утворюваний дуже швидким рухом повітряного потоку в шарах атмосфери.
Павло стояв довго, прислухаючись до свисту й завивання гірського вітру (В. Кучер);
На вигоні, під свист снігової бурі, потужно поскрипують крила вітряка (І. Кириленко);
// Звук, утворюваний тертям предметів.
Знадвору чутно стукіт сокир, свист пили, гукання робочих людей (Леся Українка);
“Коли б не випасти, коли б не випасти!” – під свист санок гупає тільки одна думка (М. Стельмах);
Рая в цеху побоювалася усіх і усього. Її страхав часом ляскіт верстатів, гуркіт кранів, свист різців (П. Автомонов).
(1) Худо́жній свист – відтворення за допомогою свисту якої-небудь мелодії, співу деяких птахів.
З їхньої палати викликався на виступ лише один кавалерист, що володів нібито мистецтвом художнього свисту (О. Гончар).
Словник української мови (СУМ-20)