свист

Свист, -ту

м.

1) Свистъ. (Змій) своїм свистом за 40 верстов людей побивав. Грин. II. 270. Коли вже ви перестанете того свисту? МВ. (О. 1862. III. 64).

3) піти у свист. Сбѣжать, пойти въ бѣга. Як розвернеться на весну лист, то підемо всі в свист. Ном. № 11035.

3) = цвист. Вас. 166.

Значення в інших словниках

1. свист — свист іменник чоловічого роду  Орфографічний словник української мови
2. свист — -у, ч. 1》 Різкий, високий звук, утворюваний сильним видиханням повітря крізь стулені зуби або губи, а також за допомогою свистка, дудки і т. ін. || Такі звуки як вияв осуду або схвалення кого-, чого-небудь.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. свист — СВИСТ, у, ч. 1. Різкий, високий звук, утворюваний сильним видиханням повітря крізь стулені зуби або губи, а також за допомогою свистка; дудки і т. ін. Кирило Тур вийшов із хати і почав звати свистом свого коня з гаю (П.  Словник української мови у 20 томах
4. свист — СПІВ (про птахів), ЩЕ́БЕТ, ЩЕБЕТА́ННЯ, СВИСТ, ПО́СВИСТ, ПРИ́СВИСТ, ТЬО́ХКАННЯ, ПІ́ЯННЯ розм., ЩЕ́БІТ діал. З вікон чулося грайливе цвірінькання горобців, пронизливі посвисти ластівок, раз по раз долітав голосний півнячий спів (Ю.  Словник синонімів української мови
5. свист — СВИСТ, у, ч. 1. Різкий, високий звук, утворюваний сильним видиханням повітря крізь стулені зуби або губи, а також за допомогою свистка; дудки і т.ін. З глибини ліса [лісу] чути триразовий свист (Фр.  Словник української мови в 11 томах