свита
СВИ́ТА¹, и, ж.
Старовинний довгополий верхній одяг, звичайно з домотканого грубого сукна.
Добра свита, та не на мене шита (приказка);
В дверях раз у раз з'являлись постаті чоловіків у довгих свитах та високих шапках (М. Коцюбинський);
Душно в хаті, а сиділи [селяни], хоч простоволосі, та в кожухах, у свитах (А. Головко);
// перен. Ознака приналежності до простих людей.
По сім'ях не було ладу. Діти змагалися з батьками .. Кожне поривалося вихопитися з свити та вскочити в панське пальто (Б. Грінченко).
◇ (1) Сі́ра сви́та, заст., зневажл. – бідний селянин у дореволюційній Україні.
– Нам треба з цієї сірої свити готувати і культурного хазяїна, і справжнього вояку (М. Стельмах).
СВИ́ТА², и, ж., рідко, розм.
Те саме, що по́чет 1, 2.
– Віват! Віват! – Так кричали незліченні юрби святочно повбираних людей, .. коли цісар, у супроводі намісника і численної свити, над'їхав із Дрогобича (І. Франко);
Спершись підборіддям на трость, султан озирав свиту, що вишикувалась біля дверей (Григорій Тютюнник);
В числі перших наймачів з'явився в цей ранок на березі й Савка Гаркуша в супроводі своєї поріділої свити (О. Гончар).
Словник української мови (СУМ-20)