сволок
СВО́ЛОК, а, ч.
Балка, яка підтримує стелю в будівлях.
Світлиця в Череваня була така ж, як і тепер буває в якого заможного козака .. Сволок гарний, дубовий, штучно покарбований; .. вирізано і хто світлицю збудовав [збудував], і якого року (П. Куліш);
Стара хата вже осіла .. Сволоки в низеньких кімнатках неначе понависали над головами гостей (І. Нечуй-Левицький);
За чотири дні і сохи встановили [майстри], і сволоки уклали (О. Донченко);
// Така балка як місце схову різних предметів.
На сволоці, мальованому жовтою та зеленою фарбою, лежать дві-три книжки (Г. Косинка);
Дівчина стала на полу, потяглася руками за сволок, де лежали її немудрі скарби (І. Цюпа);
Я прибіг додому, поліз на піч і сховав гвинтівку на сволок (П. Панч);
// Поперечна балка в деяких спорудах.
– І не встиг Григорій перехреститись удруге, як я вже був на сволоку [дзвіниці], де висіли дзвони (І. Микитенко).
(1) [До] сво́лока сяга́є; Під сво́лок хто – хтось дуже високий.
[Свашка Варка:] Старша дружка під сволок, З'їла калачів сорок (І. Нечуй-Левицький);
– Грізний, здоровий – до сволока головою сягає [дядько] (М. Стельмах).
Словник української мови (СУМ-20)