свобідно
СВОБІ́ДНО, присл., заст., рідко.
1. Присл. до свобі́дний.
Геній блиском думки вмить З громом розуму разить У природи тайн нутро, Й незатертий слід-тавро Правди залишає в вік, Щоб трудиться чоловік На землі свобідно міг (І. Франко);
Його те поле зловило в кліщі, що дихнути свобідно не дає (А. Крушельницький);
Її туге тіло, що не знало ще материнства, свобідно і гордо пливло в молодих травах царинки (М. Коцюбинський);
Легко, свобідно, мов граючися, перескакує [опришок] з каменя на камінь (Г. Хоткевич);
З твоєю мамою розбалакуюсь я так весело й свобідно, неначе ніколи й тіні непорозумінь не було поміж нами (Ірина Вільде);
Він тримається свобідно, слідкуючи за Шахаєм, щоб учасно обернути все на жарт (Ю. Яновський).
2. у знач. пред. Без почуття гніту, тривоги (про душевний стан).
На серці було любо, свобідно та радісно, як рідко (І. Франко).
3. у знач. пред. Просторо, не тісно.
У хаті свобідно.
4. у знач. пред. Дозволено, не заборонено.
Єму [йому] свобідно мати .. свою гадку (В. Стефаник).
Словник української мови (СУМ-20)