свобідно

СВОБІ́ДНО, присл., заст., рідко.

1. Присл. до свобі́дний.

Геній блиском думки вмить З громом розуму разить У природи тайн нутро, Й незатертий слід-тавро Правди залишає в вік, Щоб трудиться чоловік На землі свобідно міг (І. Франко);

Його те поле зловило в кліщі, що дихнути свобідно не дає (А. Крушельницький);

Її туге тіло, що не знало ще материнства, свобідно і гордо пливло в молодих травах царинки (М. Коцюбинський);

Легко, свобідно, мов граючися, перескакує [опришок] з каменя на камінь (Г. Хоткевич);

З твоєю мамою розбалакуюсь я так весело й свобідно, неначе ніколи й тіні непорозумінь не було поміж нами (Ірина Вільде);

Він тримається свобідно, слідкуючи за Шахаєм, щоб учасно обернути все на жарт (Ю. Яновський).

2. у знач. пред. Без почуття гніту, тривоги (про душевний стан).

На серці було любо, свобідно та радісно, як рідко (І. Франко).

3. у знач. пред. Просторо, не тісно.

У хаті свобідно.

4. у знач. пред. Дозволено, не заборонено.

Єму [йому] свобідно мати .. свою гадку (В. Стефаник).