свідчення
СВІ́ДЧЕННЯ, я, с.
1. Факт, річ, обставина, що підтверджують що-небудь.
Словники – справжні, путящі словники з широким ілюстративним матеріалом – є не тільки зведенням в одно місце мовних багатств, а разом з тим і свідченням розумового, духовного багатства (М. Рильський);
– Як спали, Даниле Денисовичу? – Чергова ввічливість лікаря. Свідчення професійної чемності (Л. Дмитерко);
Весна! Скільки свідчень про неї, ознак! (І. Нехода);
Адже низька ціна на новий виріб розглядається як свідчення його нездатності задовольнити вимоги щодо якості (з публіц. літ.).
2. Повідомлення про щось, підтвердження чого-небудь очевидцем або обізнаною у певній справі людиною.
Є свідчення, що в списках розповсюджувався “Кобзар” на Кавказі (П. Тичина);
// Розповідь про що-небудь (у книгах, документах).
Письменник залишив цікаве свідчення про те, як працював він над памфлетами і фейлетонами, написаними у Нюрнберзі (з навч. літ.);
Крім війта і присяжних за свідченням І. Вагілевича, бойківська громада повинна була обирати десятників (з наук.-попул. літ.).
3. Давання показань на суді або на допиті; показання свідка.
Вони насторожились, коли слухали свідчення Супруна Кочубея, який розповів судові, як у день убивства Явдоха Гопта лаяла його глитаєм (О. Донченко);
Навчився [Кузьма] прибирати, що погано лежало, .. давати невірні свідчення по судах (М. Стельмах);
Коли зайшли до сільради, там уже були оперуповноважений і слідчий. Гнат коротко розповів їм про все, що трапилося. Уповноважений записав свідчення в протокол (Григорій Тютюнник).
Словник української мови (СУМ-20)