свідоцтво
СВІДО́ЦТВО, а, с.
1. Офіційний документ, який підтверджує, засвідчує якийсь факт або містить відомості про кого-небудь; посвідчення.
Демидова не прогнали з гімназії, лише дали йому свідоцтво відходу і порадили записатися до іншої гімназії (О. Маковей);
Одержавши свідоцтво про закінчення школи, вона серйозно задумалась над тим, як їй бути далі (Ю. Збанацький);
Щороку вчені Національної Академії [наук України] одержують близько 300 свідоцтв на винаходи (з публіц. літ.);
Свідоцтво про одруження;
Свідоцтво про народження.
2. заст. Свідчення.
Коли актор розповідає вам про свій сценічний доробок, він показує саме ті афіші, які вважає найяскравішим свідоцтвом своєї суспільної корисності (з наук. літ.);
Призвичаював [Міхонський] його розуміти історію .. аналітично, із свідоцтв та настроїв тогочасних людей, а не з готових, шаблонових конструкцій шкільних підручників (І. Франко);
Віки говорять. Слухай річ століть, Минулого свідоцтво незабутнє (М. Бажан);
Петро зовсім не бажав собі того, щоби панотець і Славко та свідчили фальшиво. Навпаки, він бажав собі свідоцтва правдивого (Л. Мартович).
(1) Метри́чне свідо́цтво – документ, що засвідчує внесення у метричну книгу акта про народження, шлюб, смерть;
(2) Похва́льне свідо́цтво – те саме, що Похва́льний лист (див. лист²).
[Юлія:] Учитель він прекрасний, усюди похвальні свідоцтва мав (І. Франко).
△ (3) А́вторське свідо́цтво – документ, що засвідчує право автора на винахід;
(4) Прохідне́ свідо́цтво, іст. – документ, який видавала поліція на час дороги особам, що їх засилали куди-небудь.
Словник української мови (СУМ-20)