світитися
СВІТИ́ТИСЯ, свічу́ся, сві́тишся, недок.
1. Давати світло; горіти.
Світло у хаті світилося (Марко Вовчок);
У Підпари під образами світилась лампадка (М. Коцюбинський);
На вулицях уже світилися лампи (О. Маковей);
// Бути освітленим.
Яскраво світилося вікно в квартирі Стародуба (Л. Дмитерко);
// безос.
В Бобрику вже спали, ніде не світилось... (М. Коцюбинський);
В хаті Кочубея світилось (О. Донченко);
// Випромінювати або відбивати світло.
– Огонь! – скомандував сам собі Денис. – Перша міна посунулася в ствол. Били, поки розпечена труба починала світитися в темноті (О. Гончар);
На небі світилися зірки, так само як і вчора, і позавчора (А. Хижняк);
Світні бактерії під дією ультразвуку втрачають властивість світитися (з наук.-попул. літ.).
2. Сяяти, блищати, відбиваючи світло, промені; виблискувати.
Палац той був кришталевий, з срібними банями й світився на сонці так, що аж засліплював очі (І. Нечуй-Левицький);
Гаряче світилися добре надраєні мідні поручні, ручки, панелі (В. Кучер);
Роса світилася на свіжім бур'яні (М. Рильський).
3. Виднітися, виділятися своїм світлим, білим кольором.
Невеличка хата насилу світилась білими стінами через густий рядок верб (І. Нечуй-Левицький);
За містом холодною білиною світився степ (Яків Баш);
Пітьма стояла непроглядна, і лише білі стрілки беріз невиразно світилися в ній (О. Гончар);
// Бути видним.
Худий, аж ребра світяться (Номис);
За ті гроші, що за порося взяв, мені на юпочку набрав, собі жилетку справив .. – от наше тіло й не світиться (Ганна Барвінок);
У чорній дірі стирчали голі крокви; стіни були геть оббиті дощами, в них світилися діри (Ю. Мокрієв);
На розпухлих губах засохла кров, під очима світились синці (М. Стельмах);
// Виднітися крізь що-небудь.
Крізь витерті рукави пошарпаної свитки світились лікті (М. Коцюбинський);
Через обдерту покрівлю вже світились крокви та лати, неначе ребра, на котрих пообпадала шкура (І. Нечуй-Левицький);
З худих плечей звисає лахміття, і крізь нього на животі світиться голе смуглясте тіло (Ю. Смолич).
4. Пропускати світло крізь себе; просвічуватися.
Сукно світилося проти вікна наскрізь, так що було видно кожну нитку (І. Нечуй-Левицький);
Ліси наче світилися наскрізь. Контури кожного дерева, кожної скелі були напрочуд виразні, як у панорамі бінокля (О. Гончар);
Ліс на протилежному боці Дніпра світився прозорістю, гублячи останній лист (О. Донченко);
// Бути дуже худим, виснаженим.
Вона змарніла за цей час. Бліде обличчя ще побілішало, здавалося, аж світилося наскрізь під чорним волоссям (Б. Грінченко);
Данило аж схуд від хвилювання. Тося і зовсім світилася від блідості (Ю. Смолич).
5. перен. Блищати, сяяти (про очі); освітлюватися щастям, радістю (про обличчя).
Веселі сині, як небо, очі світились привітно й ласкаво (І. Нечуй-Левицький);
У хлопця задиркувато світилися очі (Л. Дмитерко);
Все його обличчя світилося (О. Донченко);
// чим. Виражати які-небудь почуття, переживання (про обличчя, очі, зовнішній вигляд людини).
Блискучі, чорні очі Замфірові .. так і світяться задоволенням (М. Коцюбинський);
Її обличчя осявала сонячна посмішка. Воно світилося щастям (С. Журахович);
Мічурін почав сходити з помосту до народу .. Він весь світився радістю (О. Довженко);
// Виявляти своїм зовнішнім виглядом задоволення, радість, щастя (про людину).
Панас Кандзюба світився. – Озуєм, Андрію, пана у постоли! – Аякже!.. (М. Коцюбинський);
Лукія світилася вся, слухаючи дивну розповідь старости (К. Гордієнко);
// Виявлятися, ставати помітним (про почуття, переживання і т. ін.).
В поетових очах світилось і співчуття і жаль до неї (Леся Українка);
В його очах світилася дика радість (Григорій Тютюнник).
◇ [Аж] ре́бра сві́тяться див. ребро́;
(1) Аж сві́титься, зі сл. дурний – надзвичайно, дуже.
– І дурний же ти, Іване, ох дурний, аж світишся, – став він [староста] перед Щасним у таку позу, ніби викликав його на двобій Ю. Збанацький.
Словник української мови (СУМ-20)