світитися

СВІТИ́ТИСЯ, свічу́ся, сві́тишся, недок.

1. Давати світло; горіти.

Світло у хаті світилося (Марко Вовчок);

У Підпари під образами світилась лампадка (М. Коцюбинський);

На вулицях уже світилися лампи (О. Маковей);

// Бути освітленим.

Яскраво світилося вікно в квартирі Стародуба (Л. Дмитерко);

// безос.

В Бобрику вже спали, ніде не світилось... (М. Коцюбинський);

В хаті Кочубея світилось (О. Донченко);

// Випромінювати або відбивати світло.

– Огонь! – скомандував сам собі Денис. – Перша міна посунулася в ствол. Били, поки розпечена труба починала світитися в темноті (О. Гончар);

На небі світилися зірки, так само як і вчора, і позавчора (А. Хижняк);

Світні бактерії під дією ультразвуку втрачають властивість світитися (з наук.-попул. літ.).

2. Сяяти, блищати, відбиваючи світло, промені; виблискувати.

Палац той був кришталевий, з срібними банями й світився на сонці так, що аж засліплював очі (І. Нечуй-Левицький);

Гаряче світилися добре надраєні мідні поручні, ручки, панелі (В. Кучер);

Роса світилася на свіжім бур'яні (М. Рильський).

3. Виднітися, виділятися своїм світлим, білим кольором.

Невеличка хата насилу світилась білими стінами через густий рядок верб (І. Нечуй-Левицький);

За містом холодною білиною світився степ (Яків Баш);

Пітьма стояла непроглядна, і лише білі стрілки беріз невиразно світилися в ній (О. Гончар);

// Бути видним.

Худий, аж ребра світяться (Номис);

За ті гроші, що за порося взяв, мені на юпочку набрав, собі жилетку справив .. – от наше тіло й не світиться (Ганна Барвінок);

У чорній дірі стирчали голі крокви; стіни були геть оббиті дощами, в них світилися діри (Ю. Мокрієв);

На розпухлих губах засохла кров, під очима світились синці (М. Стельмах);

// Виднітися крізь що-небудь.

Крізь витерті рукави пошарпаної свитки світились лікті (М. Коцюбинський);

Через обдерту покрівлю вже світились крокви та лати, неначе ребра, на котрих пообпадала шкура (І. Нечуй-Левицький);

З худих плечей звисає лахміття, і крізь нього на животі світиться голе смуглясте тіло (Ю. Смолич).

4. Пропускати світло крізь себе; просвічуватися.

Сукно світилося проти вікна наскрізь, так що було видно кожну нитку (І. Нечуй-Левицький);

Ліси наче світилися наскрізь. Контури кожного дерева, кожної скелі були напрочуд виразні, як у панорамі бінокля (О. Гончар);

Ліс на протилежному боці Дніпра світився прозорістю, гублячи останній лист (О. Донченко);

// Бути дуже худим, виснаженим.

Вона змарніла за цей час. Бліде обличчя ще побілішало, здавалося, аж світилося наскрізь під чорним волоссям (Б. Грінченко);

Данило аж схуд від хвилювання. Тося і зовсім світилася від блідості (Ю. Смолич).

5. перен. Блищати, сяяти (про очі); освітлюватися щастям, радістю (про обличчя).

Веселі сині, як небо, очі світились привітно й ласкаво (І. Нечуй-Левицький);

У хлопця задиркувато світилися очі (Л. Дмитерко);

Все його обличчя світилося (О. Донченко);

// чим. Виражати які-небудь почуття, переживання (про обличчя, очі, зовнішній вигляд людини).

Блискучі, чорні очі Замфірові .. так і світяться задоволенням (М. Коцюбинський);

Її обличчя осявала сонячна посмішка. Воно світилося щастям (С. Журахович);

Мічурін почав сходити з помосту до народу .. Він весь світився радістю (О. Довженко);

// Виявляти своїм зовнішнім виглядом задоволення, радість, щастя (про людину).

Панас Кандзюба світився. – Озуєм, Андрію, пана у постоли! – Аякже!.. (М. Коцюбинський);

Лукія світилася вся, слухаючи дивну розповідь старости (К. Гордієнко);

// Виявлятися, ставати помітним (про почуття, переживання і т. ін.).

В поетових очах світилось і співчуття і жаль до неї (Леся Українка);

В його очах світилася дика радість (Григорій Тютюнник).

◇ [Аж] ре́бра сві́тяться див. ребро́;

(1) Аж сві́титься, зі сл. дурний – надзвичайно, дуже.

– І дурний же ти, Іване, ох дурний, аж світишся, – став він [староста] перед Щасним у таку позу, ніби викликав його на двобій Ю. Збанацький.