світитися

СВІТИ́ТИСЯ, свічу́ся, сві́тишся, недок.

1. Давати світло; горіти.

Світло у хаті світилося (Вовчок, І, 1955, 162);

У Підпари під образами світилась лампадка (Коцюб., II, 1955, 97);

На вулицях уже світилися лампи (Мак., Вибр., 1954, 262);

// Бути освітленим.

Яскраво світилося вікно в квартирі Стародуба (Дмит., Розлука, 1957, 104);

// безос.

В Бобрику вже спали, ніде не світилось… (Коцюб., І, 1955, 144);

В хаті Кочубея світилось (Донч., III, 1956, 9);

// Випромінювати або відбивати світло.

— Огонь! — скомандував сам собі Денис. — Перша міна посунулася в ствол. Били, поки розпечена труба починала світитися в темноті (Гончар, III, 1959, 261);

На небі світилися зірки, так само як і вчора, і позавчора (Хижняк, Тамара, 1959, 123);

Світні бактерії під дією ультразвуку втрачають властивість світитися (Наука.., 11, 1956, 20).

2. Сяяти, блищати, відбиваючи світло, промені; виблискувати.

Палац той був кришталевий, з срібними банями й світився на сонці так, що аж засліплював очі (Н.-Лев., III, 1956, 295);

Гаряче світилися добре надраєні мідні поручні, ручки, панелі (Кучер, Прощай.., 1957, 5);

Роса світилася на свіжім бур’яні (Рильський, Поеми, 1957, 29).

3. Виднітися, виділятися своїм світлим, білим кольором.

Невеличка хата насилу світилась білими стінами через густий рядок верб (Н.-Лев., II, 1956, 168);

За містом холодною білиною світився степ (Баш, На.. дорозі, 1967, 96);

Пітьма стояла непроглядна, і лише білі стрілки беріз невиразно світилися в ній (Гончар, IV, 1960, 60);

// Бути видним.

Худий, аж ребра світяться (Номис, 1864, № 8551);

За ті гроші, що за порося взяв, мені на юпочку набрав, собі жилетку справив.. — от наше тіло й не світиться (Барв., Опов.., 1902, 359);

У чорній дірі стирчали голі крокви; стіни були геть оббиті дощами, в них світилися діри (Мокр., Острів.., 1961, 21);

На розпухлих губах засохла кров, під очима світились синці (Стельмах, II, 1962, 381);

// Виднітися крізь що-небудь.

Крізь витерті рукави пошарпаної свитки світились лікті (Коцюб., І, 1955, 34);

Через обдерту покрівлю вже світились крокви та лати, неначе ребра, на котрих пообпадала шкура (Н.-Лев., III, 1956, 38);

З худих плечей звисає лахміття, і крізь нього на животі світиться голе смуглясте тіло (Смолич, II, 1958, 12).

◊ Світи́тися дірка́ми — мати багато дірок, бути дірявим.

Чи сріблом сукні їх, чи дірками світились: І дрантя, і роброн — все гробаки з’їдять! (Г.-Арт., Байки.., 1958, 127);

В деяких місцях толь було прорвано чи пробито, і дах світився дірками (Хижняк, Тамара, 1959, 176);

Світи́тися ре́брами див. ребро́.

4. Пропускати світло крізь себе; просвічуватися.

Сукно світилося проти вікна наскрізь, так що було видно кожну нитку (Н.-Лев., II, 1956, 97);

Ліси наче світилися наскрізь. Контури кожного дерева, кожної скелі були напрочуд виразні, як у панорамі бінокля (Гончар, III, 1959, 91);

Ліс на протилежному боці Дніпра світився прозорістю, гублячи останній лист (Донч., Дочка, 1950, 17);

// Бути дуже худим, виснаженим.

Вона змарніла за цей час. Бліде обличчя ще побілішало, здавалося, аж світилося наскрізь під чорним волоссям (Гр., І, 1963, 262);

Данило аж схуд від хвилювання. Тося і зовсім світилася від блідості (Смолич, Мир.., 1958, 54).

◊ Дурни́й, аж сві́титься — надзвичайно дурний.

— І дурний же ти, Іване, ох дурний, аж світишся, — став він [староста] перед Щасним у таку позу, ніби викликав його на двобій (Збан., Єдина, 1959, 164).

5. перен. Блищати, сяяти (про очі); освітлюватися щастям, радістю (про обличчя).

Веселі сині, як небо, очі світились привітно й ласкаво (Н.-Лев., II, 1956, 264);

У хлопця задиркувато світилися очі (Дмит., Розлука, 1957, 299);

Все його обличчя світилося (Донч., II, 1956, 62);

// чим. Виражати які-небудь почуття, переживання (про обличчя, очі, зовнішній вигляд людини).

Блискучі, чорні очі Замфірові.. так і світяться задоволенням (Коцюб., І, 1955, 188);

Її обличчя осявала сонячна посмішка. Воно світилося щастям (Жур., Вечір.., 1958, 399);

Мічурін почав сходити з помосту до народу.. Він весь світився радістю (Довж., І, 1958, 459);

// Виявляти своїм зовнішнім виглядом задоволення, радість, щастя (про людину).

Панас Кандзюба світився. — Озуєм, Андрію, пана у постоли! — Аякже!.. (Коцюб., II, 1955, 75);

Лукія світилася вся, слухаючи дивну розповідь старости (Горд., Чужу ниву.., 1947, 53);

// Виявлятися, ставати помітним (про почуття, переживання і т. ін.).

В поетових очах світилось і співчуття і жаль до неї (Л. Укр., III, 1952, 704);

В його очах світилася дика радість (Тют., Вир, 1964, 416).