світити

СВІТИ́ТИ, свічу́, сві́тиш, недок.

1. що і без дод. Запалювати, палити що-небудь для освітлення, викликати світіння чогось; засвічувати.

Радіє мати: .. син її росте. Росте; лицяються гетери І перед образом Венери Лампаду світять (Т. Шевченко);

Осінніми вечорами вона рано світила світло (М. Коцюбинський);

Світити не треба було. Сівши біля вікна, закохані дуже добре могли бачити одне одного (Б. Грінченко);

Сахно кинулася до машини... Фар вона не світила (Ю. Смолич);

Я мушу сідати. Свічу свого рефлектора .. Майже над самою землею вирівнююсь, роблю півколо і йду на посадку (Ю. Яновський);

Ми сидимо в кімнаті по вечері, Не світимо .. І плинемо по озері розмов (М. Рильський).

2. Випромінювати або відбивати світло.

Ось Сонечко зійшло, і світить нам, і гріє (Є. Гребінка);

Свічки на столі ледве-ледве світять серед того сивого туману (Леся Українка);

Ніч була темна, тільки зорі світили з темно-синього неба (Панас Мирний);

Вечірня зірка .. алмазно світить з неба на чабанське подвір'я (О. Гончар);

// Спрямовувати світло куди-небудь, на щось, роблячи його видним; присвічувати.

Сліпому не світять (Номис);

Вернувшись у хату, посадила [Явдоха сотника] на лаві край стола, а Ригоровичу звеліла каганцем світити (Г. Квітка-Основ'яненко);

Економ Сава світить; в одній руці ліхтарня, в другій канчук (М. Коцюбинський);

Раптом загориться на аеродромі прожектор. Світить у небо (Ю. Яновський);

// чим. Використовувати яку-небудь речовину і т. ін. для освітлення.

Шкода лою, світи водою (Номис);

Світили в хаті не смальцем або олією, а якимись тонкими лучинами... (Панас Мирний);

// на що, рідко що. Освітлювати що-небудь.

У печі пала Огонь і світить на всю хату (Т. Шевченко);

Світло з канделябра однаково світило на всю кімнату (Іван Ле);

На майдані коло церкви посмутились матері: та світи ж ти їм дорогу, ясен місяць угорі (П. Тичина);

// рідко. Сяяти, виблискувати; світитися.

Роса світила і відбивала дорогим самоцвітним камінням (Панас Мирний).

3. що, рідко. Палити світло тривалий час.

– Мати .. дорікають: світите світло, а воно дороге (М. Коцюбинський).

4. чим. Робити видним те, що має бути прикритим, мимоволі показувати щось.

За вечерею з'являлась горілка, вино, всі пили, кричали, .. блимали чорними очима та підсиненими білками, світили розхристаними чорними грудьми (М. Коцюбинський);

Повів він господаря в місто В вигляді старця з торбами.., Що на ціпок опиравсь і тілом світив крізь лахміття (Борис Тен, пер. з тв. Гомера);

– Платтячко на ній славненьке .. – Якби ж трохи довшеньке, а то світить колінами. – Хоч-не-хочеш, то подивишся... (М. Зарудний);

* Образно. Молода береза соромливо світила крізь ліщинник білим тілом (О. Донченко);

// без дод. Виднітися крізь що-небудь; просвічуватися.

Весь [побратим] потертий сировим ремінням, а крізь рани жовті кості світять (Леся Українка);

Крізь розпанаханий рукав сорочки світить голе тіло (С. Васильченко);

Благально склав руки [чоловік]: – Я бідний хлоп! – Брешеш, таке пузо наїв! – Козаки зареготали: з-під свитки світили ребра, як щаблі драбини (П. Панч).

5. Те саме, що світи́тися 1.

А тим часом світить З усіх вікон у титаря. Що-то там твориться? (Т. Шевченко);

Проти церкви, на невисокім згірку, величезний палац світить дверима-вікнами... (Панас Мирний);

В яру світили світляки (К. Гордієнко);

Нарешті поїзд став: збоку одним вікном світила станція (П. Панч).

6. перен. Блищати, сяяти.

Сам аж стелю підпирає; .. і очі світять, і голос дзвенить; аж помолодшав, наче на турка йде! (Марко Вовчок);

В уяві світили сині заплакані очі... (О. Ільченко);

// Ставати щасливим, радісним (про обличчя).

Тітчине, зібране на нитку лице освічується вдячним усміхом. Дядькове, здорове, червоне, також світить (М. Коцюбинський);

// чим. Виражати які-небудь почуття (про обличчя, очі, зовнішній вигляд людини).

Голос його тремтів; лице горіло; очі світили радістю (Панас Мирний).

7. що і без дод., карт. Показувати козирну масть; бути козирем.

– Придивися, Денисе, яким тепер стає село, хто от-от стане паном у ньому? Середняк зробиться паном села. Пам'ятаєш, як у картах козирною шісткою підмінюють туза, що світить? (М. Стельмах);

Король жировий світить (Сл. Б. Грінченка).

(1) Світи́ти ко́зиря , карт. – відкривати козиря.

◇ (2) Не сві́тить кому – у кого-небудь немає надії, підстав сподіватися, розраховувати на що-небудь.

– Після того, що ти наробив у коморі, тобі не світить у начальство вилізти (В. Кучер);

Зневажливо осміхнувся [Іванчик] до мене, ніби сказав: “Бідолашний! І чого ти до неї пнешся? Адже тобі тут не світить!” (Яків Баш);

(3) Ре́брами світи́ти – бути дуже худим, виснаженим.

[Загуба:] Коні були – хоч на виставку, а тепер, мабуть, ребрами світять? (Я. Мамонтов);

(4) Світи́ти в о́чі – підлещуватися до кого-небудь.

Не знав неборак, що пан тільки в очі світив, що лучче [краще] було б, якби він гудив (А. Свидницький);

(5) Світи́ти [го́лим (грі́шним, чо́рним)] ті́лом:

а) бути дуже бідним, одягненим у зношений, латаний або подертий одяг.

Чим же невдоволені козаки! – спитав Чепіга... – Голі ходимо, грішним тілом світимо, – надривався чийсь голос. – Навіть сорочки на переміну немає (С. Добровольський);

Сиділи нужденні дроворуби, хто голим тілом світив, хто в сірятині (М. Драгоманов);

б) бути, ходити без штанів (про дітей).

Поки були малі діти, менше було й того клопоту. Не голодні, не світять перед людьми грішним тілом – то й добре (А. Іщук);

(6) Світи́ти (світи́тися) дірка́ми – бути дуже старим, не придатним для використання.

Чи сріблом сукні їх, чи дірками світились: І дрантя, і роброн – все гробаки з'їдять! (П. Гулак-Артемовський);

Із шести крил [млина] осталося тільки троє, та й ті дірками світять (С. Васильченко);

В деяких місцях толь було прорвано чи пробито, і дах світився дірками (А. Хижняк);

– Бачила б ти цю посудину навесні... Не човен, а кістяк мертвий лежав у кучугурах, дірками світив, розсохся зовсім (О. Гончар);

(7) Світи́ти / засвіти́ти воло́ссям (во́лосом):

а) ходити з непокритою головою, не зав'язуючи на голові хустки і т. ін.

Волоссям світить, простоволоса ходить, неначе дівка (І. Нечуй-Левицький);

Розказують [шинкарка з невістками]: .. кого прийшла жінка та заняла з шинку, хто жінку у потилицю погнав і очіпок з неї збив, що волосом на всю вулицю засвітила (Г. Квітка-Основ'яненко);

б) (заст.) старитися, залишаючися неодруженою.

Краще б вона сивим волосом світила, ніж мала втопити свою долю, віддаючись за Гната! (М. Коцюбинський);

(8) Світи́ти / засвіти́ти очи́ма (о́ком, білка́ми) на кого і без дод.:

а) пильно дивитися, поглядати на кого-небудь.

Мій парубок [Яків] тільки очима світить та поза мною посувається (Марко Вовчок);

– Які проворні, – дорікає він і світить оком на Охріма та Гараська (Григорій Тютюнник);

б) (на кого і без дод.) виявляти поглядом якесь почуття (перев. гніву, роздратування і т. ін.).

Свекруха світила очима на невістку ще й тоді, як чоловік був дома; а як його у військо взяли, то докорам кінця-краю не було (Панас Мирний);

Строганиха .. тепло світила очима і просила гостей сідати на садовій лаві (А. М'ястківський);

– Принесіть березки! – сказала генеральша поважно, тихо, мов звеліла хустку або води подати, тілько [тільки] засвітила очима хижо (Панас Мирний);

– Облиш! – завищала вона [Маланка] пронизуватим голосом і засвітила на нього [Андрія] зеленими, повними злорадної втіхи, очима. – Не займай, скалічить (М. Коцюбинський);

– А ти хвостом не крути і за чужі спини не ховайся, – засвітив на нього оком Латочка (Григорій Тютюнник);

в) уживається для іронічного вираження відсутності будь-якого освітлення приміщення.

А ще [їмость] лютило те, що нафта вийде сьогодні-завтра, а тоді світи очима (Л. Мартович);

– Оце ж, синку, ані сірників, ані гасу .. Світять люди очима (Ю. Збанацький);

(9) Світи́ти зуба́ми – широко посміхатися.

Незнаний хлопець стояв перед нею. Не крився, не таївся, хизувався чобітьми, .. світив зубами (К. Гордієнко);

(10) Світи́ти латка́ми:

а) бути надзвичайно бідним.

Батьки самі світили латками, тому не могли допомагати синові (з усн. мови);

б) бути зношеним, полатаним (про одяг).

Селяни подивились один на одного. Їхні подерті свитки світили латками (Ю. Яновський);

(11) Світи́ти / посвіти́ти косо́ю – дівувати, бути неодруженою.

Дуже мене молоденькою засватано, світ білий, як ото кажуть, зав'язано, не довелось мені як слід і подівувати, косою посвітить (Д. Мордовець);

(12) Світи́ти ре́брами – бути дуже худим, виснаженим.

Сивоусі дядьки скаржилися, що .. мало тяглової сили лишилось-бо після фрица [фашистів], кілька конячин та й ті світили ребрами (Ю. Бедзик);

У сусідів корови в теплому приміщенні, ситі, аж вилискують, а в нас на холодному вітрі ребрами світять (Остап Вишня);

Ребрами світить тяглова сила на конефермі (О. Гончар);

(13) Світи́ти синяка́ми – бути в синяках.

– Ліфер Созоненко до молодої на хутір поїхав .. Присилували нелюди дівчину. Били до півсмерті. Коси рвали. Під вінцем синяками світила (М. Стельмах).