світити

БЛИ́СКАТИ (про джерело світла або предмет, на якому відбивається світло, — раз у раз яскраво блищати, світитися переливчастим світлом), МИГА́ТИ, БЛИ́КАТИ діал., ВИБЛИ́СКУВАТИ підсил., БЛИСКОТІ́ТИ (БЛИСКОТА́ТИ) підсил., РОЗБЛИ́СКУВАТИСЯ підсил. рідше, РОЗБЛИ́СКУВАТИ підсил. рідко; ПОБЛИ́СКУВАТИ, ПОЛИ́СКУВАТИ, ЗБЛИ́СКУВАТИ (злегка або час від часу блискати); ПРОБЛИ́СКУВАТИ (слабко, невиразно блискати крізь яку-небудь перешкоду); МИГТІ́ТИ, МИГОТІ́ТИ (МИГОТА́ТИ) підсил., МЕРЕХТІ́ТИ, ГРА́ТИ, ВИГРАВА́ТИ підсил., БРИНІ́ТИ, ІСКРИ́ТИСЯ, ІСКРИ́ТИ, ЛЕЛІ́ТИ, РЯХТІ́ТИ (блискати, відбиваючи світло; про очі — сяяти тремтливим блиском); СПАЛА́ХУВАТИ (час від часу сяяти яскравіше); КРЕСА́ТИ підсил. розм. (про блискавку, іскри тощо); ПОЛОСУВА́ТИ (про джерело світла — спалахувати, освітлюючи що-небудь смугами). Блискав вогонеь гарматних залпів (Ю. Яновський); Біля пробитої через сніг дороги дрімали вітряки. Сині тіні від них лягали на білий сніг, який блискав, іскрився, туго рипів під ногами (П. Панч); Страшна блискавка мигає та миготить, сливе безперестанку (І. Нечуй-Левицький); Над Дунаєм виблискували ластівки, широка річка мирно синіла під чистим небом (О. Гончар); Сонце палить, спина терпне, блискотять в руках серпи (Н. Забіла); Сонце яріло на крутих снігах, розблискувалося прозорим золотом на дивних бурульках (П. Загребельний); Блакитні ятагани ковзанів Поблискували в місячному світлі (Д. Павличко); Трудова пора, квітень 1921 року, де-не-де полискують на сонці волики та гніді коні (К. Гордієнко); Де-не-де вода червоно проблискувала під косими променями сонця (Ю. Бедзик); В руці мигтить револьвер (Григорій Тютюнник); Вже низина вкрилась польським військом, неначе червоним маком. Шаблі, підняті вгору, блищали й миготіли (І. Нечуй-Левицький); Її очі мерехтіли вогнем зворушення (О. Кобилянська); Місяць виграє на темних шибках вікон (Панас Мирний); На очах Любові Максимівни бриніли сльози (В. Собко); Жемчуг іскрить і леліє (Ю. Федькович); Михайло не рушив з місця. Сигарета спалахувала в пітьмі (М. Томчаній); Коні. З-під копит у них крешуть іскри (І. Цюпа); Гув грім, полосували блискавиці (О. Досвітній). — Пор. 1. бли́снути, 1. блища́ти, 2. блища́ти, 3. блища́ти, відбли́скувати, 1. перелива́тися, 1. світи́ти.

БЛИ́СКАТИ (чим і без додатка — уривчасто, з перервами світити; посилати короткі світлові сигнали), БЛИ́МАТИ, МИГА́ТИ, МОРГА́ТИ розм. То поїзд лине з гуркотом і свистом, Червоним оком блискає на сніг... (М. Рильський); Блимає червоною цяткою семафор (В. Кучер); — Значить, коли щось трапиться, — сказав пілот дівчинці, — мигай бортовими вогнями (М. Трублаїні); До села Гаїв шляхом мчала машина, раз по раз моргаючи сліпучо фарами (І. Цюпа). — Пор. 2. бли́снути, 1. світи́ти.

БЛИЩА́ТИ чим і без додатка (давати блиск, бути блискучим, відбиваючи світло), БЛИСТІ́ТИ рідко, БЛИЩА́ТИСЯ без додатка, рідко, СВІТИ́ТИСЯ підсил., СВІТИ́ТИ підсил., СЯ́ЯТИ підсил., СІЯ́ТИ підсил. заст., поет., ПРОМЕНІ́ТИ підсил., ПРОМЕНИ́ТИСЯ (ПРОМІНИ́ТИСЯ) підсил., ЗОРІ́ТИ підсил. поет., ЯСНІ́ТИ. До обіду корабель неначе вдруге народився: блищав вимитими бортами, сяяв палубою (Д. Ткач); Ввечері освітлювалося електрикою дно шафи і метал блистів ще яскравіше (Ірина Вільде); Коні були вже вичищені, фаетон приготований, упряж блищалася, мов дзеркало (І. Франко); Тепер місячні ночі, на морі чудесно.. Саме тепер світиться море, особливо там, де темна вода (М. Коцюбинський); Роса світила і відбивала дорогим самоцвітним камінням (Панас Мирний); Не було ні срібла, ні золота, що тепер сіяє на Лаврі всюди; усе було тоді убогенько (П. Куліш); Раптом блиснули в мороці вікна соннії будинків, пробудились на хвилину та одразу і загасли, тільки відблиском тремтючим ледве-ледве променіють... (Дніпрова Чайка); Іскриться струмінь; в голубім сріблі Веселка крає, вістівниця миру, Гаптуючи ранкову тишу сіру, І на зеленім промениться склі (М. Рильський); Величезне око худобини раз по раз то згасало, то промінилося проти місяця, мов самоцвіт (М. Стельмах); Трилінійні рушниці в руках, і на кожній зоріє багнет... (В.Сосюра); Затока ясніє перед хлопцем, як довгасте блискуче люстро (О. Донченко). — Пор. 1. бли́скати, 1. світи́ти.

БЛИЩА́ТИ чим і без додатка (про очі, погляд — світитися внутрішнім світлом під впливом сильного почуття), БЛИСТІ́ТИ рідко, ГОРІ́ТИ підсил., ПАЛА́ТИ підсил., ПАЛАХКОТІ́ТИ (ПАЛАХКОТА́ТИ) підсил.; СВІТИ́ТИСЯ підсил., СВІТИ́ТИ підсил., СЯ́ЯТИ підсил., СІЯ́ТИ підсил. заст., поет., ІСКРИ́ТИСЯ підсил., ПРОМЕНІ́ТИ підсил., ПРОМЕНИ́ТИСЯ (ПРОМІНИ́ТИСЯ) підсил., ЗОРІ́ТИ підсил. поет. (блищати від якого-небудь приємного збудження, радісного почуття і т. ін.); ЖЕ́ВРІТИ без додатка (блищати на темному фоні, в сутінках і т. ін.). Очі її блищали недобрим вогнем (С. Скляренко); Біле лице її як крейда стало, очі горіли огнем, уста тремтіли, і вся вона трусилася, мов трясця її била (Панас Мирний); У хлопця задиркувато світилися очі (Л. Дмитерко); Голос його тремтів; лице горіло; очі світили радістю (Панас Мирний); Тарас зустрівся поглядом з Ганною. Вона мовчала, тиха голубка, тільки очі сяяли і променилися (О. Іваненко); Її очі сіяли, обличчя злегка зашарілось, рухи стали жвавіші (Леся Українка); І за кожним словом оченята їй іскрились, блищали, і голос бринів незвично, як буває тоді, коли людину переповнює почуття якоїсь потаємної радості, почуття велике й нестримне... (О. Гончар); На його молодому обличчі, свіжому з морозу, мов ліхтарі, променіли великі карі очі (П. Панч); Одні очі жевріли спідлоба в глибоких ямах (Панас Мирний).

ВИДНІ́ТИСЯ (бути видним, приступним зорові), ВИДНІ́ТИ, ПОЗНАЧА́ТИСЯ, ВБАЧА́ТИСЯ (УБАЧА́ТИСЯ) розм.; ВИМАЛЬО́ВУВАТИСЯ, МАЛЮВА́ТИСЯ рідше, ВИРИСО́ВУВАТИСЯ, ВИКАРБО́ВУВАТИСЯ, КРАСУВА́ТИСЯ (бути виразно видним); МРІ́ТИ, МРІ́ТИСЯ, МАЯ́ЧИ́ТИ, МАЯЧІ́ТИ, МАЙОРІ́ТИ, МА́ЯТИ, МЕРЕХТІ́ТИ, БОВВАНІ́ТИ, ДАЛЕНІ́ТИ, МАНЯ́ЧИТИ розм. рідко, МАНЯЧІ́ТИ розм. рідко, МРЯЧИ́ТИ діал. (бути видним здалеку, невиразно); ВИГЛЯДА́ТИ, ВИЗИРА́ТИ, ПОКА́ЗУВАТИСЯ, ВИКА́ЗУВАТИСЯ розм. рідко (бути видним з-за чогось, з-під чогось, із-поміж чогось); ПРОГЛЯДА́ТИ, ПРОГЛЯДА́ТИСЯ рідше, ПРОЗИРА́ТИ, ПРОРІ́ЗУВАТИСЯ, ПРОРІЗА́ТИСЯ рідше, ПРОДИВЛЯ́ТИСЯ рідше, ВИСКА́ЛЮВАТИСЯ розм., СКА́ЛИТИСЯ розм. рідко (крізь щось); ВИСТУПА́ТИ з чого, ПРОСТУПА́ТИ з чого, крізь що, ВИТИКА́ТИСЯ з чого, з-під чого (трохи, частково бути, ставати видним); ПОЛИ́СКУВАТИ (виділяючись блиском); СВІТИ́ТИ, СВІТИ́ТИСЯ, ПРОСВІ́ЧУВАТИ, ПРОСВІ́ЧУВАТИСЯ (бути видним крізь що-небудь, між чим-небудь і т. ін.). — Док.: позна́читися, ви́малюватися, ви́рисуватися, ви́карбуватися, помая́чи́ти, поманячі́ти, помаячі́ти, ви́глянути, ви́зирнути, показа́тися, прогля́нути, прозирну́ти, прорі́затися, ви́скалитися, ви́ступити, проступи́ти, ви́ткнутися. За вигоном, край села, виднілось друге село (М. Коцюбинський); У траві ледь-ледь виднів залишений колесами слід (Ю. Мушкетик); Вже поблизу в пітьмі позначається берег Цірцеї (М. Зеров); На цвинтарі росли високі дерева, .. крізь сухі віти вбачалося церковне віконечко (Марко Вовчок); Попереду ясно вимальовувалися чорні фігури вершників (Григорій Тютюнник); З туману, справді, вже вирисовувався Переяслав (О. Іваненко); На місячну дорогу виплив човен, серед мінливого срібного мерехтіння викарбувався силует рибалки (І. Волошин); На зеленій.. хатині.. яскраво красувалася вивіска (П. Козланюк); Он на кінці виднокруга мріє село (Олена Пчілка); (Філемон:) Море синьою стягою ледве мріється здаля (переклад М. Лукаша); У темряві невиразно маячили силуети хат (Ю. Збанацький); Гостроверхі шапки маячіли здалека.. Це були татари (Б. Грінченко); Над лісом, що майорів півколом, небо здавалося бліднішим (Ірина Вільде); Ліворуч мерехтів на вершку могили мурований стовп (Юліан Опільський); Безлюдний пляж. І лише дві постаті бовваніють удалині (А. Головко); Даленіє місто на осіннім фоні (В. Сосюра); На горбку манячили чорні силуети вітряків (О. Десняк); На долині манячіли.. намети (І. Нечуй-Левицький); Назустріч мені поспішали з базу жінки.., з їх кошиків виглядали барвінок і первоцвіт (М. Коцюбинський); Серед пучечків торішньої трави де-не-де визирали вже блакитними оченятами проліски (Б. Грінченко); На тлі.. лісу показується біла мурована брама (М. Коцюбинський); А з долини церква виказувалась в садку (А. Свидницький); З ранкового туману подекуди проглядали густі віти дерев, кручі (І. Ле); Дорога проглядалась у бінокль верстов на п'ять (П. Панч); Між верхівками дерев сірими плямами прозирало небо (П. Кучера); Враз темніє, і, до цвяшків подібні, Прорізуються зорі мовчазні В осіннім небі (Л. Первомайський); А над селом вискалюється з зелені червоний двір (І. Франко); — А наші черевики, — вигукнув Михайло, — черевики з продертими підошвами, крізь які скаляться панські пальці! (П. Загребельний); Вдалині вже неясно виступало з імли підніжжя могутнього гірського кряжа (З. Тулуб); Вдалині.. виднілися довжанські ліси, а ближче з густих чагарів проступало білими хатами село Ступки (Григорій Тютюнник); Ліворуч, з-за далеких горбів, витикається високий.. димар цукроварні (В. Козаченко); Молода береза соромливо світила крізь ліщинник білим тілом (О. Донченко); Вже крізь віти світяться вогні (В. Сосюра); Будівля.. просвічувала червоною цеглою крізь золотисте мереживо риштувань (Ю. Смолич); Руїни просвічувалися крізь густе плетиво обгорілих садів (В. Кучер). — Пор. 1. ви́дний.

ЗАСВІ́ЧУВАТИ (запалювати що-небудь, щоб викликати світіння), СВІТИ́ТИ, ЗАПА́ЛЮВАТИ, ЗАСВІ́ТЛЮВАТИ рідше, РОЗСВІ́ЧУВАТИ розм. — Док.: засвіти́ти, запали́ти, розсвіти́ти. Нарешті вона засвічує каганчик, тремтячою рукою ставить на припічок (Григорій Тютюнник); В неділю або в свято Роман світив свічки, засвічував лампадку (І. Нечуй-Левицький); Калина запалювала лампу, перевіряла синові зошити (В. Козаченко); По Волзі, засвітлюючи білі та червоні ліхтарі сигналів, пробирався старий бакенщик (О. Ільченко); (Адам:) Прошу вас, дуже прошу, не розсвічуйте світла... боюсь... (Мирослав Ірчан).

СВІТИ́ТИ (про вогонь, небесні світила, ліхтарі тощо — випромінювати світло), СВІТИ́ТИСЯ, ГОРІ́ТИ, ПРОМЕНІ́ТИ, ПРОМЕНІ́ТИСЯ, ПРОМЕНИ́ТИСЯ, ПРОМІ́НИТИСЯ, ЗОРІ́ТИ поет.; МЕРЕХТІ́ТИ, БЛИ́МАТИ, МИГТІ́ТИ, МРІ́ТИ, ІСКРИ́ТИСЯ, ТРЕМТІ́ТИ, ТРІ́ПАТИСЯ, МИГА́ТИ, ПОЛИ́СКУВАТИ, РЯХТІ́ТИ, ЛУ́ПАТИ розм., БЛИ́КАТИ діал. (світити нерівно й тремтливо); СЯ́ЯТИ, СІЯ́ТИ, ВИСВІ́ЧУВАТИ, ПАЛА́ТИ, ЯСНІ́ТИ, ЯСНИ́ТИСЯ, ПОЛУМ'ЯНІ́ТИ, ПОЛУМЕНІ́ТИ рідше, ПОЛОМЕНІ́ТИ рідше, ПЛОМЕНІ́ТИ поет., ПЛОМЕНИ́ТИСЯ (ПЛОМЕНІ́ТИСЯ) поет. рідше, СЯ́ТИ заст. (яскраво світити); ПАЛАХКОТІ́ТИ, ПАЛАХКОТА́ТИ рідше, ПАЛАХТІ́ТИ, ЖАХТІ́ТИ (світити яскраво, але нерівно); ПРИСВІ́ЧУВАТИ (випромінювати неяскраве світло); ЛЮМІНЕСЦІЮВА́ТИ спец. (світити холодним світлом); ПРОСВІ́ЧУВАТИ, ПРОСВІ́ЧУВАТИСЯ (світитися, пронизуючи щось). Світить місяць, та не гріє (прислів'я); Блимала лампа без скла й більше чадила, ніж світила (І. Нечуй-Левицький); Ми встаємо з півнями; Ще світяться по місту ліхтарі (П. Грабовський); Троянівка ще спала, хоч по деяких хатах уже світилося (Григорій Тютюнник); Горіли електричні лампи. Був вечір (Ю. Яновський); Сонце ледве променіє, І на сході вже світає (Леся Українка); Все небо мерехтіло зорями (О. Гуреїв); В хижі світилося, блимав олійний каганчик (П. Загребельний); Сіріє мла долин, Мигтять огні (М. Зеров); Ми під явором сиділи, А над нами зірки мріли (І. Манжура); Не зважав (місяць) ні на зорі, що іскрилися довкруги нього, ні на білі хмари (Н. Кобринська); Там тисячі зірок одна перед другою вигравають: та лупає, а та труситься тихо (Панас Мирний); В небі чистім і прозорім Сонце сяє (М. Рильський); Мені зоря сіяла нині вранці, устромлена в вікно (В. Стус); Перед вікном висвічував повний місяць (О. Гуреїв); Свічка тихо і рівно палала (М. Коцюбинський); Полум'яніло серпневе сонце (Н. Рибак); Пломеніють багряні заграви пожеж (С. Скляренко); Снується тихо ясна ніч.. І тисячі на небі свіч Палахкотять над головою (С. Руданський); У ярмах народів конали ідеї.., Та всюди зоря палахтіла (І. Драч); Пожаром жахтить небокрай (А. Малишко). — Пор. 1. бли́скати, 2. бли́скати, 1. блища́ти.