світляний
СВІТЛЯНИ́Й, а́, е́.
1. Прикм. до сві́тло¹ 1.
Крізь хмари продерлося сонце і скісним, світляним стовпом лягло поперек світлиці (І. Франко);
Ясно якось на душі під спокійним, широким світляним колом від абажура (Ю. Смолич).
2. Який світиться.
Шестаков дивиться в темряві на свого годинника з світляним циферблатом (О. Гончар);
Гніздами заіскрилися вогні земснарядів, і довгими пунктирними лініями світляні точки окреслили вулиці Нової Каховки (С. Журахович);
// Який виблискує.
Черниш не знав, на що саме вона дивиться – чи на нього, чи на світляну сріблясту пряжу дощу (О. Гончар);
* У порівн. Було се три дні перед моїм шлюбом. У чистім полі я пшеницю жав. Був південь. Я спочити сів під дубом, В душі ж мов світляний алмаз дрожав [дрижав] (І. Франко).
3. рідко. Те саме, що сві́тлий 2, 5.
Геть же сумнів недоречний. В висі неба світляні Нас провадить шлях безпечний... (М. Зеров);
В його мозку родилися прегарні світляні картини вольної волі (А. Крушельницький).
4. заст. Освітлений.
Вітре теплий, брате мій, Чи твоя се мова? Чи на гірці світляній Так шумить діброва? (І. Франко).
Словник української мови (СУМ-20)